Останнім часом, походи на Кострич і Кукул з панорамами Чорногірського хребта стали доволі популярними серед туристів-початківців. Однак є хребет, який пропонує вам місця в першому ряду театру “Чорногора” – масив гори Велика Козьмеська.
Тип маршруту: кільцевий
Довжина маршруту: 5.4 км
Маркування: зелене (від Заросляка до розвилки маршрутів), жовте (від розвилки до кладовища Першої світової війни), решта маршруту - немає.
Перепад висот: 300
Нитка маршруту:
Як правило, Заросляк сприймається туристами, як стартова точка для походів на фрагмент Чорногори від Говерли і до Шпиць. Трохи менше людей зупиняється не доїжджаючи до Заросляка, сходячи на Шпиці через Маришевську або на Кукул через полонину Закукул. Однак з поля зору випадає вершина, яка з Говерли виглядає скоріше як передгірок схилу найвищої точки України – Велика Козьмеська. Крім того, під вершиною розташоване кладовище часів Першої Світової Війни, а на спуску з вершини до Заросляка розташована полонина, фотографій з якої було небагато, але розташування якої виглядало багатообіцяючим. Туди ми і попрямували.
Ранок на Заросляку зустрів нас шаром квітневого снігу, що випав день перед тим. Температура була близько нуля, а це означало, що з дерев скоро почне капати прямо за комір. Рушаємо із Заросляка маршрутом на Говерлу, вибираючи праву (зелену) гілку маршруту. Найгірше в цій погоді те, що місця де потоки перетинають стежку, доволі мокрі, але при цьому присипані шаром сніжку, який підмерз, а тому наугад можна вступити в болото ледь не по щиколотку. Рухаємося вгору, бачачи перед собою тільки одні свіжі сліди, які відходять на синій говерлянський маршрут (виявилося, що то на Говерлу цього ранку піднімалася Kitty Mountain (її відео з цієї мандрівки туть). Далі по зеленому маршруту нас провадять тільки вчорашні сліди (наші здогадки, що це якась добра людина топтала через Козьмеську до Кукула, згодом підтвердилися).
Плавним підйомом, пройшовши трохи менше ніж 2 км, вибираємося на перемичку між Говерлою та Козьмеською. Тут від зеленого маркування відгалужується жовте (на полонину Козьмеська) і зразу ж – жовте діагональне (до кладовища ПСВ). Нам – саме туди. Пройшовши трохи менше кілометра, доходимо до кладовища. Більш ніж столітні кам’яні надгробки, прикидані свіжим снігом (який тут уже сягає до колін) виглядають магічно. Це місце, де просто хочеться постояти в тишині і подивитися в нікуди. Саме зараз українці в повній мірі розуміють, яка кількість зламаних людських доль, страждань та смертей ховається за цими непримітними затертими часом шанцями на Чорногорі та Кукулі, за викладеними з каменю укріпленнями під Сивулею, за бункерами лінії Арпада. Яке ж було щастя не мати цього розуміння… Детальніше про історичну складову історії цього кладовища можна прочитати у Капітана Дземброні тут.
Від кладовища продовжуємо рух на вершину. Тут на OSM позначена якась стежка, однак заочний наш друг, якому ми дякували за троплений сніг раніше, пішов на вершину напряму, оминаючи кладовище, а тому ми тут наодинці із свіжим снігом по коліна. На щастя, до вершини звідси – трохи більше 200 метрів. Проблема тільки в кількості снігу, тому що якщо в лісі смереки прийняли частину об’єму на себе, то на відкритій ділянці, якою є вершина Великої Козьмеськи висотою 1572 метри, перемети свіжака сягають вже вище колін, а місцями ти відчуваєш як під шаром нового снігу під тобою провалюється ще й старий сніг. Прикордонний польсько-чехословацький стовпчик міжвоєнного періоду теж надійно захований під снігом. Вершина, хоч і є відкритою поляною, але довкола смерековий ліс, а тому пейзажами насолодитися не вдається. Хіба що Довбушанка та полонина Довга виглядають із-за дерев у північному напрямку.
Починаємо спуск в бік Заросляка (південно-східний напрямок) до Заросляка. Стежка тут, напевно присутня, тому що навіть під свіжим снігом тут видно логічний напрямок руху. Хоча, насправді, логіка проста – триматися близько до гребеня хребта і не скидати висоту ні вправо, ні вліво, тільки вперед.
За трохи більше ніж кілометр від вершини ми спускаємося на верхній кінець на полонину між вершинами Велика та Мала Козьмеська. Тут, попри те, що полонина трохи помережана поодинокими деревами, і місцями заросла малинниками (які ще не розпустилися), можна знайти точки з великим кутом огляду…
…і це, напевно, найкращий вид на Чорногірський хребет, який я коли-небудь бачив. Я не знаю, чи він такий же вражаючий влітку, але суто з точки зору близькості та деталізації це фантастично. Говерла нависає над вами, цирк між Говерлою і Брескулом відкриває напевно найкращий вид на Говерлянський водоспад. Пейзаж Чорногори тягнеться аж до Шпиць та Гомула, а Кострич далечіє десь збоку, підтверджуючи те, що ми таки взяли квитки у перший ряд.
Звідси спускаємося в нижній кут полонини, і спускаємося до Заросляка. Це всього лиш півкілометра шляху, одна скид висоти доволі серйозний, а про чітку стежку знову ж таки твердити не можна. Однак схили хребта дозволяють знайти вдалий маршрут для спуску, та, врешті, зійти до Заросляка.
Цей маршрут став для нас справжнім відкриттям, що надихає вишукувати нові вершини, локації та шляхи на карті Карпат.
