Розкажу трохи про цей блог Мене звати Мар’ян, а моє прізвище Слабінога. Так-так, назва сайту взята не з повітря, і навмисно придумати її було би складно. Виріс я в гірському районі, якого після недавньої адміністративної реформи вже не існує – Рожнятівському. Більша частина району – це ліси, приблизно половина – гори, а за крайнім південним населеним пунктом району – пуща, де тільки лісництва, лісоруби та безмежні простори Центральних Горган.

У своєму першому поході я побував в 10 років, це була гора Паренки, висотою 1737 метрів. З того моменту я закохався в гори. З 11 років я записався на туристичний гурток, з 12 брав участь у турзльотах. В 15 пройшов похід першої категорії складності, виконавши норматив на третій дорослий розряд (який так ніколи і не виробив =) ).

Після школи, коли вся наша турзльотна компанія розбіглася “по русифікованих містах” (кому я брешу, я поїхав вчитися в Івано-Франківськ), я довго не міг знайти нову компанію для подорожей, але ближче до закінчення університету її кістяк сформувався. А потім у моєму житті з’явилася моя кохана дружина і тепер ми часто проводимо вихідні у прогулянках горами.

Чому ж просто не постити фоточки в інстаграмчику і фейсбучику, а заморочуватися із цим блогом? На це є декілька причин.

По-перше, це список локацій, якими ми подорожуємо. Якщо я б почав свій туристичний досвід із Говерли чи Хом’яка, можливо все було б інакше. Однак я, дитя Горган, відкрив для себе Говерлу тільки в 17 років, тому знаю що гори можуть бути іншими. На популярні маршрути ми зазвичай вибираємося тоді, коли там мало людей, або нікого. Символічно, що коли я починав ходити горами, маршрут на Паренки з Довгополянського лісництва не був маркований (тому що тоді маркованим був тільки Східнокарпатський туристичний шлях, і то фрагментами). Зараз же мережа маркувань розрослась до вражаючих цифр, а маршрут мого першого походу за 20 років не змінився, тільки трохи був підточений вирубками. І досі немаркований. А минулого року я знайшов для себе скретч-карту Pinzel, яка відкрила для мене такі точки, про існування яких я взагалі не знав. І ми кинулися їх обслідувати. Ви знаходили багато матеріалів в інтернеті про хребет Ігрець (не Ігровець, а саме Ігрець), хребет Верхріччя, гору Бзинковачка, гору Вавторова? Отож-бо. І я не знайшов. Тому і пишу це тут, адже у Карпатах ще багато “білих плям”, де нога туриста ступає дуже рідко.

По-друге, це бачення. Я не легкохід, і ніколи ним не був. Я не є туристичним гуру, альпіністом і останній раз дюльферяв влітку після першого курсу, а жумара взагалі в руках ніколи не тримав. Я не належу до олдової тусовки самостійних туристів, які колись обмінювалися досвідом на сайті karpaty.com.ua (хай спочиває в мирі у цифровому потойбіччі), хоча сам почитував цей сайт. Я прийшов в туризм через турзльоти і краєзнавство, напевно, з останнім поколінням, що носило із собою брезентові палатки, ходило зі станковим рюкзаком, а найкращим туристичним спорядженням вважало важезні берці і камуфляжний костюм. Ми недовірливо придивлялися до трекінгових палок у польських туристів, ходили по картах-хребтовках, а єдиним описом маршруту була фраза “Роман Корнилович (Свистович) казав, що тут десь має бути поворот на райсшток”. Я не вважаю це чеснотою і якоюсь перевагою. Однак, шукаючи інформацію про походи по різних блогах, я чітко виділяю для себе людей, чиї відео та дописи я читаю з захватом. І людей, інформацію яких я мушу фільтрувати від шуму та зайвої інформації. Тому хотів би, щоб блогів, які б люди з моїм баченням читали з задоволенням (точніше, знаходили потрібну їм інформацію), ставало більше. Тому, я буду старатися комбінувати те, що я любив у технічних звітах з категорійних походів, “Репортажів” з карпати.ком.юа та розповідей людей, до яких я дослуховуюся в питаннях подорожей.

По-третє, я не воджу людей в гори за гроші, не маю колиб в Карпатах, не пропоную понищити полонинську флору колесами джипів, а мій сайт не є ініціативою якоїсь райдержадміністрації. Тому тут не буде копіпаст з Вікіпедії, опришківських легенд та решти кальки, скомпільованої людьми, які пишуть про враження від гір, ні разу не відчувши щодо них нічого, крім бажання отримати зиск. Якщо вам здається, що ви би проклали якийсь маршрут по-іншому – ви будете праві, але я описую нитки маршрутів, які проходив я, нічого не компілюючи. Якщо вам здається, що фотографії можна було вибрати і похудожніше, або в кращу погоду – ви праві, але це те, що побачив я, і зафіксував на ходу на камеру телефону, не несучи з собою додаткову сумку з фотоаксесуарами та вичікуючи погоду, щоб зафіксувати той самий захід сонця в тому самому місці.

По-четверте, цей блог – моя егоїстична розповідь про свої цілі-“галочки” та прогрес. А основні цілі у мене дві – відкрити всі 300 з лишнім локацій на пінзелівській карті, та піднятися на всі 60 карпатських вершин вище 1700 метрів. По першій цілі прогрес повільно доповзає до 10%, по другій цифри веселіші – 37%. Чи дійдуть ці дві смужки до 100% – дізнаємося в кінці шляху.

А поки пропоную вам почитати блог та відкрити для себе щось нове в таких, здавалося б, знайомих Українських Карпатах.