Маршрут до каменя Колибач – це один із нових маршрутів, створених не так давно. Він дає можливість познайомитися з горгансько-бескидським низькогір’ям, яке за красою нічим не поступається більш популярним покутським та буковинським хребтам. Хоча “офіційна” назва маршруту дещо вводить в оману.
Тип маршруту: кільцевий
Довжина маршруту: 4.2 км
Маркування: зелене
Перепад висот: 220 м
Нитка маршруту:
Що пішло не так? Фрагмент стежки після каменя Колибач знищений лісовозною дорогою. Обхід у міжсезоння - це мандрівка через глибоке болото.
Маршрут починається із села Грабів, яке донедавна належало до Рожнятівського району, а зараз входить до Долинської ОТГ. Дістатися до села можна дорогою через село Мала Тур’я (дорога тут не надто хороша, однак терпима). Маркування стартує від школи і піднімається вгору, попри церкву, після чого повертає вправо. Дорога тут (та і загалом всюди де вона є проїзною), болотиста, тому у міжсезоння готуйтеся відмивати взуття після прогулянки. Стежка швидко набирає висоту, відкриваючи нам пейзаж села. Вилазимо у верхню точку і пірнаємо в ліс. Недовгий перехід дорогою – і ми опиняємося на гребені хребта. Дорога спускається вниз, а ми повертаємо праворуч і починаємо набирати висоту вже стежкою.
Стежка не є надто ходженою, але маркування близьке до ідеального. Якщо на дуже подібному маршруті на Цапове каміння до його частоти і логіки були претензії, то тут маркувальники, таке враження, хотіли абсолютно виключити проблему з орієнтуванням – місцями мітки стоять кожних декілька метрів.
Піднімаємося вгору і виходимо до перших кам’яних виступів. Камені стають дедалі масивнішими, а ліс рідшим – дається взнаки набір висоти. Ліричний відступ – слід відзначити особливість логіки стежки. Видно, що це “свіже” і дещо спонтанне рішення, прийняте штучно “під маршрут”. Зазвичай, відомі маршрути Карпатами ведуться вже відомими стежками, які носили виключно утилітарну місію, а тому велися за принципом “як буде легше”. Тут же – цілком нова стежка, яку не те щоби сильно продумували, а тому йде вона просто за принципом “точно гребенем хребта”. Тому всі дрібні декількаметрові підйоми та спуски будуть відчуватися і впливати на темп вашого руху, хоча місцями прямо бачиш місце за 10-20 метрів, де міг би пролягати плавніший і зручніший траверс.
Рухаємося гребенем і послідовно заходимо до скель Воронячий Дзьоб, Дякова Скриня і Кам’яна Стіна. Тут приємні місця, де можна перепочити, поніжитися на сонечку посеред лісу, однак особливих пейзажів тут не побачиш – ліс закриває огляд. Тим не менше, сам ліс доволі приємний для прогулянки. Після декількох комплексів скель доходимо до роздоріжжя. До каменя Колибач – ліворуч вниз.
Крутий спуск зводить нас в долину під хребет, яким ми щойно рухалися до каменя… і тут, якщо ви надихнулися назвою маршруту, буде чекати розчарування. Камінь Колибач – це невеликий, за мірками навіть цього маршруту, фрагмент пісковика посеред лісу. Пейзажів тут немає, підніжжя понищене місцем для вогнища, яке якісь “розумники” розвели прямо під каменем. Назвали б машрут “До Кам’яної Стіни” – було б краще, оскільки на машруті є на що подивитися, але чомусь “родзинкою” в назві зробили саме найменш примітне місце маршруту.
Розчарування доповнюється і тим що відбувається нижче – частина маркування тут знищена трелювальною дорогою, проведеною з метою вирубки. Обабіч валяються гілки та інші супутні артефакти “відповідального природокористування”. А найголовніше – дерева з маркуванням теж знищили, тому куди рухатися далі – незрозуміло. Перехід дороги – це перехід болота по коліна вбрід, а тому приймаємо рішення рухатися вздовж неї схилом у протилежному напрямку до того, яким ми рухалися хребтом. Через пару сотень метрів знаходимо натяк на стежку вниз і спускаємося нею, виходячи на марковану чудову грунтову дорогу.
Заради цікавості ми пройшлися нею вгору, і побачили, що буквально за сотню метрів від Колибача вона перетворюється в болотяне місиво. Повертаємося і спускаємося донизу, виходячи з лісу недалеко від точки, де ми до нього заходили. Далі – спуск тією ж дорогою до центру Грабова.
Якщо громада або активісти, що розробили та промаркували цей маршрут, хоче, щоб ідея цієї стежки не померла на самому початку життя, потрібно актуалізувати стежку в нижній частині і зробити якийсь перехід через болотне місиво трельовки. Адже маршрут дійсно мальовничий і нестандартний, з непоганим добиранням та цікавими пейзажами, і шкода, що його вбиває людська байдужість.
Даний маршрут – хороша можливість приємно прогулятися низькогір’ям і пізнати невідомі локації. Шкода, що безвідповідальність наносить шкоду таким маршрутам ще на етапі їх становлення, адже пройшло менше ніж 3 роки з часу його відкриття.