Село Букове відоме мандрівникам в першу чергу своїми відомими водоспадами – Бухтівецьким та Крапельковим. Поруч з ними є ще менш відомий Бухтівецький верхній. Однак, сьогодні мова піде не про них, а про похід довколишніми хребтами, а саме на гору Бзинковачка (згідно радянських генштабівських карт та карти Pinzel), вона ж Колиба Мала (згідно OSM) з переходом до полонини Монастирецька.
Тип маршруту: Кільцевий з радіальними виходами
Довжина маршруту: 11 км
Маркування: с. Букове - г. Бзинковачка: червоне, пол. Монастирецька - с. Букове: зелене, на решті маршруту відсутнє
Перепад висот: 400
Нитка маршруту:
Маршрут можна розпочати від імпровізованої парковки попри дорогу біля водоспадів. Рухаємося через місток, виходимо на невеличкий горб і вже незабаром починаємо підйом вгору червоним маркуванням, яке з’єднує Бухтівецький водоспад та Манявський. Дорога йде красивим Буковим лісом, стрімко набираючи висоту до полонини Березова. Звідси відкриваються перші пейзажі, а саме вид на хребет Чортки.
Після полонини Березова маршрут виположується і проходить лісом, виводячи нас на вкатану грунтову дорогу. Цю дорогу я вже охрестив “транскарпатський хайвей”, вона виникає тут і там в різних місцях Центральних та Східних Горган. Із цього місця стартує підйом на Бзинковачку, який відбувається радіально двома варіантами. Перший – це просто перейти “хайвей” і відшукати на протилежному боці старт дуже зарослої старої дороги, яка йде просто вгору. Ця дорога за 250 метрів виведе вас у найвищу точку Бзинковачки. Другий спосіб дає змогу за рахунок обходу скоротити підйом неприємними зарослями. Для цього слід пройти “хайвеєм” вліво близько 300 м, і в точці різкого повороту дороги вправо просто полізти вгору навпростець (близько 100 метрів). У верхній частині цього “зрізу” є трохи завалів і ожинників, але не надто надокучливих.
Вершина гори Бзинковачка висотою 1020 метрів над рівнем моря – непримітна та заросла лісом. Восени тут прекрасно можна поживитися ожиною. Також ми спостерігали величезну кількість опеньок (на жаль, після заморозків вони втратили товарний вигляд). Залізти сюди в іншу пору року є причина хіба що “для галочки”, що ми успішно і зробили. Назад можна спуститися будь-яким з двох варіантів, дійшовши до точки, у якій ви вийшли по червоному маркуванню на “хайвей”.
Далі рух відбувається “хайвеєм” в протилежну від Манявського водоспаду сторону. Дана ділянка не є маркованою. Дорога цілком пристойна, хоча в сезони дощів можуть бути проблеми з калюжами та болотом. Жодного перепаду висот тут немає аж до полонини Монастирецька. Підйом на полонину йде дорогою і тільки біля найвищої точки полонини слід “зрізати” помітною стежкою до залишків дерев’яної оглядової платформи. Тут чудове місце щоб перепочити, посидіти і подивитися на довколишні пейзажі. А видно звідси багато: весь ваш попередній шлях, панораму села Манява, домінуючий на горизонтів хребет Чортки, вершини Висока, Середня та фрагмент Ігровця, що виглядають з-за Чорток. А з півдня в хорошу погоду проглядається масивна Довбушанка, Синяк та Малий Горган та інші хребти Східних Горган з на чолі з темним силуетом гори Синячка.
Спуск до села проходить частково тією ж дорогою, що і відбувався підйом на полонину, однак за кілометр від найвищої точки полонини слід “звалитися вліво” зеленим маркуванням, яке поведе вас чарівним безлюдним буковим лісом вздовж крутих ярів просто до села. Чесно кажучи, це одна із тих стежок, які передають всю красу подорожей карпатським низькогір’ям, а восени вона виглядає особливо круто.
Похід на гору Бзинковачка та полонину Монастирецьку з Букового – це чудовий варіант прогулянкової подорожі, якщо у вас немає бажання дертися крутими підйомами. На всю нитку маршруту тільки на його початку крутизна схилу перевищує 15% і триває це все менше ніж 350 метрів. А пейзажі із полонини Монастирецької роблять її ідеальним місцем для посиденьок на природі в хорошу погоду.