Хребет Кострич – це напевно перший маршрут, який радять людині, яка “виросла” із походів на Говерлу, Маковицю та Хом’як і починає підсідати на тяжкий наркотик пішохідного туризму. І, насправді, це недарма – всього 6 кілометрів підйому не найважчим маршрутом – і перед тобою відкривається шикарна панорама найвищого гірського пасма України – Чорногірського хребта.
Тип маршруту: Кільцевий
Довжина маршруту: 12.7 км
Маркування: Жовте (на траверсі гори Кострича), червоне (на решті маршруту)
Перепад висот: 620
Нитка маршруту:
Підйом на хребет Кострич розпочинається з Кривопільського перевалу, і це ще один плюс, адже (станом на 2022 рік) добирання до цього місця просте, а дорога перебуває в ідеальному стані. На старті маршруту достатньо альтанок та місць для паркування, а тому як мінімум одна причина для головної болі у вас пропаде. Рух від перевалу червоним маркуванням веде пологою дорогою вгору, проходячи повз будинки у присілку Буков’єн, потім плавно звертає вправо і, провівши нас пару десятків метрів через ліс, виводить на схил гори Маковиця (так-так, іншої, ніж в Яремчі і однієї з десятків Маковиць в Українських Карпатах) обходячи її і, зрештою підводячи нас до першого оглядового місця на повороті – з фотогенічним буком, відомим всім фотографам (фото якого у мене чомусь не знайшлося з жодного попереднього походу на Кострич:), від якого відкривається вид на хребет Хом’яка-Синяка та можна побачити Говерлу з Петросом, які ховаються за масивами нижчих хребтів.
Звідси можна піднятися на гору Маковиця та пофотографуватися на лавочці в доволі красивому місці, однак маршрут на Кострич, який уже закриває всю панораму на заході, спускається вниз, до хат. На цьому відрізку є декілька доволі болотистих місць, але дорога загалом прохідна і виводить нас до сироварні. Тут, після форсування паркана, стежка повертає вправо і починає набір висоти, який, втім, доволі незначний. Дорога виводить нас на найвищу точку полонинки (хребет дедалі ближче і виглядає дедалі крутіше) і далі знову пірнає в ліс, де врешті приводить вас до розвилки червоного та жовтого маркування.
Якщо вам зустрінуться місцеві і ви спитаєте у них яким маршрутом краще підніматися, вони обов’язково скажуть, що жовтий складніший, а червоний легший. Я на це скажу “не ведіться”, а трохи нижче поясню, чому. Зараз же ми звертаємо ліворуч, на жовтий маршрут і рухаємося траверсом основної вершини хребта Кострич, повністю огинаючи її. Стежка полога і декілька разів перетинає струмки, з яких можна набрати води. Приблизно через кілометр після розвилки, коли ви вже по суті обійшли вершину, стежка різко повертає вправо і починає набір висоти, який іде під відчутним кутом, але триває менше ніж 500 метрів. Як тільки ви долаєте цей відрізок – найскладніший етап подолано – стежка повертає знову вправо і повільно підводить вас до північного краю Пнівської полонини. Вихід на хребет в цьому місці і є першим крутим місцем для панорамної зйомки Чорногори. Хребет, тим не менше, конкретно тут доволі сором’язливо ховається за молодий смерековий ліс і радує тільки верхівками гір.
Для кращого виду є два варіанти – піти вліво до вершини Кострич висотою 1544 метри, яка є центром Пнівської полонини, або рушити вправо до найвищої точки хребта – вершини Кострича висотою 1585 метрів. Другий варіант дає нам можливість вигідно закільцювати маршрут і поставити галочку “найвища точка хребта”, тому рухаємося туди. Стежка хребтом полога, веде через ягідники і через 700 метрів виводить нас на найвищу точку хребта, звідки вже можна насолодитися повноцінним видом Чорногори від Петроса до Попівана, а також фрагментами Свидовця.
Тут можна відпочити, перекусити, а тоді рушити вниз – тим самим шляхом, або закільцьовуючи маршрут через полонину Веснарка “легшим” (з точки зору місцевих) червоним маршрутом. Спуск майже зразу крутішає і зводить нас доволі відчутним для ніг схилом на полонину Рогальова, яку слід пройти і зайти далі в ліс. Після цього, стежка доводить нас до верхнього краю полонини Веснарка, де є ще одне хороше місце для привалу (особливо коли на хребті вітряно) – у верхній точці є місце для вогню, колоди для сидіння, навіть місце під намет. Звідси відкривається такий же чудовий краєвид, однак затулений з північної сторони лісом, який і служить захистом від вітру.
З цієї ж полонини спуск веде вниз, до точки розгалуження жовтого та червоного маршруту. Спочатку він дуже крутий, а згодом виположується. Але круті схили при русі цим маршрутом до найвищої точки хребта – це не єдина проблема. В нижньому відрізку цього маршруту стежка декілька разів перетинає струмки, а в деяких місцях струмок тече прямо по дорозі, роблячи простий рух по маршруту квестом із перестрибуваннями, переходами, перебродами і ризиком заляпатися по вуха в болоті. Якщо ви піднімаєтеся сюди в квітні-червні, аби помилуватися крокусами, цей відрізок буде дуже болотистим від талого снігу, а от влітку він доволі прохідний. Повертаючись до слів місцевих жителів, можливо якщо брати підйом на хребет безвідносно до точки на хребті, куди ви вийдете, то цей варіант буде коротшим і легшим для підйому, однак якщо ви хочете на основну вершину, то ця дорога явно не те, що вам потрібно. Від розвилки ми дістаємося до перевалу тією ж дорогою, якою починали свій шлях.
Хребет Кострича – це чудові панорами, прекрасні полонини, ягоди, крокуси і море простору – така собі концентрація всього, що ми любимо в Карпатах, з прекрасними можливостями добирання.