Хребет Малий Діл я запримітив, коли піднімався на Костричу і Кукул. Запримітив – то голосно сказано – даний хребет йде паралельно Костричі з протилежного боку дороги між Ворохтою та Верховиною, і вінчається доволі красивою полониною з боку Костричі. Інтриги і запалу відвідати це місце додавало ще і те, що звідси я не зустрів в інтернеті жодної фотографії, а прикидки по Google Earth малювали мені перспективу того, що як мінімум частину Чорногірського хребта я побачу. OpenStreetMaps показує чітку дорогу на вершину (наперед забігаючи, так і є), тому чому б не сходити?
Тип маршруту: Радіальний
Довжина маршруту: 5.4 км (в обидві сторони)
Маркування: немає
Перепад висот: 350 м
Нитка маршруту:
Попри те, що маршрут починається з уже гарно асфальтованої дороги, і має всього 2.7 км відстані в одну сторону, є декілька складностей, які, не побувавши на місці, ви не помітите. Перша з них – це відсутність можливості запаркуватися в точці виходу. Від Кривопільського перевалу до точки виходу на грунтову дорогу вас чекає майже кілометровий серпантин, на якому запаркуватися було би рагулізмом вищого гатунку, та ще й доволі небезпечним для автомобіля. Нам пощастило, і в процесі буксування в спробах виїхати хоч трохи на грунтовку під гору, господар найближчої хати пустив нас запаркуватися до себе на подвір’я, за що йому велика подяка.
Звідси підйом іде цією самою грунтовою дорогою і веде вас на перший пагорб. А по дорозі для вас вже відкривається перший краєвид – Петрос та Говерла. Нам пощастило потрапити сюди навесні в хорошу погоду, тому для нас вони виглядали дуже ефектно. Біля першого пагорбика вам відкриється також вид на Хом’як та Синяк, що виглядають з-за лісу.
На вершині пагорба також проявляється другий сюрприз, пов’язаний з маршрутом. Справа в тому, що OSM малює чередування плавних та крутих підйомів. Насправді все веселіше – після першого пагорба, як і після другого, починається спуск, після чого підйом (який в результаті є крутішим, бо після скиду висоти треба її набирати). В улоговині між першим та другим пагорбами розташована хатинка і капличка. На вершині другого пагорба вже відкривається повноцінна панорама Костричі, а до компанії Говерли та Петроса додається Брескул та перемичка між двома “двохтисячниками”. З цього місця вже чітко видно подальший підйом до самої полонини, який іде просікою в лісі (само собою, спочатку спуск:) ).
Тепер – тільки вгору. Стежка просікою доволі крута, але приємна – не роз’їжджена, часто ледь помітна, видно, що туристи тут нечасті гості. З кожним кроком вершина хребта Малий Діл висотою 1285 метрів стає все ближче, а нашим очам відкриваються все кращі пейзажі. Підсніжників небагато, крокусів (що дивно) ми не зустріли. Зате під вершиною є прекрасні брусничні ягідники, тому варто напевно сходити сюди восени.
Врешті, добираємося до верхньої точки, яку зі східної сторони прикриває ліс (що, в принципі видно і з супутникової зйомки). Розміщуємося тут та насолоджуємося краєвидами. А видно тут уже багато – до Говерли та Петроса додаються Брескул, Данциж, Пожижевська, Туркул, “чубок” Бребенескула, що виглядає з-за Костричі, схили Попівана, сам Кострич, Кукул, схили Свидовця та навіть Горган. Спуск назад робимо тією ж дорогою.
Діл Малий – це та точка, яку відвідуєш, щоб відкрити для себе ще одну “білу пляму на карті”, а отримуєш прекрасну локацію, куди хочеться повернутися ще раз. Легкий, доступний та повний вражень похід вихідного дня.