Вершини Сивуля Велика та Сивуля Мала – це найвищі вершини Горган, і цим все сказано. Тут і великі каміння, і стежка в жерепі, і чудові краєвиди довкола, і плантації чорниць і брусниць, і прекрасні райсштоки, і укріплення-свідки Першої світової війни. Ці вершини, з одного боку, сховані в глушині Горган, а з іншого мають вигідне добирання та підходи з трьох різних районів Івано-Франківської області.
Тип маршруту: кільцевий
Довжина маршруту: 23 км
Маркування: червоне (від Рущини до розвилки під Боревкою), чорне (від розвилки під Боревкою до урочища Лопушна), на решті маршруту - немає.
Перепад висот: 1000 м
Нитка маршруту:
Місце ночівлі: полонина Рущина
Ситуація з водою в місці ночівлі: на Рущині є потужне джерело, яке дає початок річці Бистриця Солотвинська. Однак більше води по хребту немає аж до серпантину на спуску до Лопушної
Ситуація з дровами на місці ночівлі: дрова можна знайти, але краще брати пальник і не мучитися. А ще пам’ятайте, що жереп палять тільки ідіоти
Класикою вважається похід на Сивулі з Бистриці долиною річки Салатрук, або з Гути через перевал Боревка. В будь-якому разі, чомусь більшість людей ходить цей маршрут, на мою думку, важчим способом – зі сторони перевалу Боревка і до полонини Рущина. Я ходив цим хребтом вперше в 2006 році, як частину категорійного походу, і добре пам’ятаю, що краще видертися з самого початку на дві Сивулі, а далі скидати висоту, перемежуючи це з невеликими підйомами. Власне, цю ділянку маршруту (включаючи підхід до Рущини, я і відтворював по старій пам’яті, тому готуйтеся до флешбеків).
Починаємо маршрут від гуртожитка в гирлі потоку Боревчик в урочищі Лопушна, куди можна потрапити, повернувши на розвилці в урочищі Яла ліворуч від хребта Горган, в долину ріки Бистрик та проїхавши ще півтора кілометри. Дорога тут пристойна, особливо враховуючи, що ще 15 років тому сюди можна було потрапити тільки УАЗиком. Від гуртожитка рушаємо дорогою, що йде долиною Бистрика. Дорога фактично рухається по рівному, хоа на перших шести кілометрах набирає таки перші 200 метрів (що суттєво полегшить подальший рух). Цей шестикілометровий відрізок нам вдається прямо пролетіти, зупинившись тільки біля пари водоспадів, що злітають в долину Бистрика зі схилів хребта Горган. Варто сказати, що в 2000-ні дороги тут не було, а лісовози їздили просто долиною річки. Туристи ж чалапали дерев’яними шпалами, що залишилися тут від вузькоколійної залізниці, мережа якої покривала всю Осмолодську пущу.
Доходимо до роздоріжжя в місці впадіння потоку Негрова у Бистрик і, перейшовши через місток через Негрову, звертаємо з хорошої дороги на крутий схил, кудою дереться стара трелювальна дорога. Маркування тут немає, але колиcь це була основна дорога на старий кордон, і вона збереглася у дуже непоганому стані.
Після короткого ривка вгору, дорога дещо виположується, хоча і продовжує набирати висоту. Через кілометр від виходу з долини Бистрика, виходимо на вирубку і невелике виположення. Звідси можемо вже оцінити красу Великої Сивулі зліва та хребта Горган справа. Рухаємося прямо і знову починаємо набирати висоту, наближаючись до старого кордону та вершини на ньому – гори Кругла висотою 1451 метр. Дорога тут звужується місцями до стежки, особливо на гребені хребта, однак все одно вона виглядає тут так, ніби сюди може проїхати підвода з кіньми (або як мінімум одним конем).
Під самою вершиною (близько 2 км від старту підйому з долини) робимо невелику помилку – дорога звертає і траверсує вершину, виходячи на полонину під нею, а по гребеню йде “стежка”, яка не скидає висоту, маркована балончиком з помаранчевою фарбою. Пробуємо зрізати нею і отримуємо наглядний урок між “стежка, продумана, спроектована і зроблена австрійцями, які на прикладі Альп знають як це робити з толком” і “стежка, придумана по принципу “я знаю коротку дорогу”. Ні, стежка ця не заросла, і вітровалів на ній немає, однак гребінь хребта – це не плавний прохід, а постійне вгору-вниз, петляння між деревами, камені і взагалі те, що заставляє тебе думати як і куди поставити ногу в наступний момент – а це значно тебе сповільнює. Зрештою, виходимо в верхню точку полонини, ласуємо брусницею та, зрештою бачимо свідка міжвоєнної епохи – столітній стовпчик польсько-чехословацького кордону.
Рушаємо вниз ліворуч – до полонини Рущина. Дорога спочатку дуже хороша, однак градієнт спуску крутішає, і видно як цю дорогу нищать теперішньою технікою. Пройшовши невелике сідло і підйом, виходимо під полонину Рущина. Це величезна полонина з купою місця для ночівлі, але і людей тут теж море – погожа літня субота не лишає мандрівників байдужими. Знаходимо місце для ночівлі, розкладаємося, йдемо по воду до джерела і заодно заскакуємо на урочище Пекло, яке знаходиться півкілометра від джерела. Тут є трохи підйому, але загалом нічого критичного, особливо коли скинув рюкзак і тебе несуть вперед ноги.
Урочище Пекло, як і вся Рущина, переповнене туристами, які норовлять поставити намет і розпалити вогнище на самому краю урвища. А ще – палять жереп, коптячись, кашляючи, не взмозі закип’ятити воду, однак не здаються. Впертість – наше все, що ж (але не робіть так, воно не горить, і природі шкодите). Повертаємось до палатки, вечеряємо і засинаємо. Ходовий день протяжністю 11 км завершено.
Зранку затарюємося водою, і прослідкувавши за хмарами (вночі і під ранок пройшла легенька злива), впевнившись, що на хребті нас не застане гроза, рушаємо вгору. Проходимо попри руїни польського притулку та виходу на райсшток Сивуль, і рухаємося вгору.
Підйом на Сивулю Малу доволі крутий, однак короткий – півтори кілометра можна пройти приблизно за годину (якщо ви безсердечні і вас не зупиняють шикарні простори брусниці). Десь за кілометр серйозного підйому ви виходите на гребінь хребта, споглядаючи Негрову, Боярин, Тавпіширку і хребет Горган. Підйом виположується і ми бачимо стеллу на Малій Сивулі. Ще трохи – і ми там.
З вершини Мала Сивуля висотою 1818 метрів відкривається чудовий вид на Ігровець, Велику Сивулю, Ігровець, Західні Горгани, Довбушанку, Чорну Полонину та навіть Свидовець. Єдине, що вселяє страх – спуск звідси чорним маршрутом по хребту Менчіл – не знаю, як люди спускаються таким градієнтом, але якось то ся робе.
Ми ж ідемо по класиці – спускаємося вниз до перевалу Водоспадний і починаємо набір на Велику Сивулю. Відстань між цими вершинами трохи більше кілометра і за цей час рельєф встигає скинути 100 метрів висоти і стільки ж набрати. Підйом на Велику Сивулю – це підйом на сам масив гори, далі невеличке виположення і пиптик з переходом по доволі масивних каміннях на саму вершину. Вершина маленька по площі (напевно навіть менша ніж Висока). Спостерігаємо чудові краєвиди на 360 градусів (домінуюча вершина на десятки кілометрів, як не як), долини Лімниці і Бистриці Солотвинської, Західні Горгани аж до Аршиці на півночі і Негровця на Заході, Чортки і Станимир зі сходу, Центральні Горгани і Свидовець на півдні. Краса!
Спуск із Сивулі серйозний і непростий (вкотре згадую, що я був правий, вибравши спуск а не підйом цим шляхом) і ми виходимо на передгірок Сивулі висотою 1772 метри. Що називати Лопушною – його, саму Сивулю Велику чи вершину далі (яку деякі карти іменують Великою Боревкою) – загадка.
Але в мої часи казали, що саме це Лопушна, то і я так буду казати). Спускаємося з вершини і рухаємося далі в сторону Великої Боревки висотою 1694 м. По дорозі бачимо бліндажі Першої світової війни, викладені з каменю, в людський ріст, та камені, які тут мають особливі вкраплення червоного кольору від специфічного лишайника.
Також, по дорозі зустрічаються екземпляри сосни кедрової європейської, які серед жерепу і смерічок мають просто якусь королівську елегантність. А ще – море брусниці, кам’янок, гогодзів, бурин – називайте цю ягоду як хочете, але яке воно смачне!
Піднімаємось до вершини і вже бачимо перед собою кінцеву мету – Боревку. Спуск тут здається плавним, однак по факту є багато локальних підйомів і спусків, тому темп з рюкзаком в півтора кілометри в годину не вдається перебити. Плюс хмарки, які нас напрягали, розійшлися, і почало смалити сонце. Пробував просити у хмарок вибачення, але вони не повернулися. Образилися напевно.
Спускаємося до Боревок, ще невеликий зліт до крайньої вершини – і врешті хребет пірнає в ліс і починає спускатися стежкою з цілком прийнятним градієнтом. Не проходить і кілометра від крайньої вершини, як ми опиняємося на роздоріжжі. Знак пише, що до Рущини, звідки ми вийшли 5 годин і 7,2 кілометри. В будь-якому іншому випадку я би посміявся. Тут просто скажу – вірте. Ми потратили на ці 7 км 4 з половиною години в зворотньому напрямку (включаючи обід і посиденьки на вершинах).
Червоний маршрут звідси рушає на перевал Боревка, до якого звідси півгодини ходу плавним райсштоком, а ми сходимо на чорний маршрут. Ліричний відступ – кольори в маркуванні пішохідних маршрутів значення не мають, це не лижні траси. Є сині маршрути, на яких ти синієш від градієнту, а є чорні маршрути, де у тебе чорніють підошви черевиків від швидкості, яку ти набрав.
І спуск в гирло Боревчика до гуртожитку – це якраз легший варіант. 5,5 кілометрів пролітаються за дві години навіть після проходження Сивульського хребта. Стежка просто шикарна, вітровалів фактично нема, райсшток скидає висоту плавно, а найголовніше рельєф стежки виположений і доглянутий. В одному місці маршруту до стежки навіть підходить джерело, де можна вмитися і випити води.
Останній кілометр стежка доходить до долини Боревчика і звертає різко ліворуч. Після проходу лісом, вона виходить у стару вирубку, тому проходимо малинники, перебігаємо трохи калюж, що утворилися на старій трелювальній дорозі – і ми біля гуртожитку, в початковій точці нашого маршруту.
Цей маршрут на Сивулі – напевно найоптимальніший для півтораденної мандрівки. Підхідні шляхи добре видимі, без вітровалів та безлюдні, основна секція проходиться по принципу “швидкий набір до найвищої точки і далі відносно плавний спуск”, що не так вимучує. Тому якщо у когось є можливість пройти цей трек з Осмолоди – рекомендую
