Гора Томнатик – це локальна вершинка масиву, де центровим туристичним об’єктом є скельне утворення Цапове Каміння. Туди ми вже ходили, а тут захотілося взимку піднятися на саму локальну вершинку.
Тип маршруту: радіальний
Довжина маршруту: 3.2 км в одну сторону
Маркування: немає
Перепад висот: 300 м
Нитка маршруту:
Примітка. Це не Гутин-Томнатик, і жоден з інших томнатиків, розкиданих по теренах Карпат. Це невеличка вершина на вододілі між річками Лужанка та Сукіль на Долинщині.
Стартуємо із села Слобода Болехівська. В горішній кінець веде доволі багато вулиць, якими можна вийти, однак ми вибрали (і не дуже пожаліли) ту, що йде попри церкву. Повертаємо з основної дороги праворуч, проїжджаємо церкву і рухаємося вгору до перехрестя. Тут можна ще трохи проїхати прямо, після чого паркуємо авто біля входу на цвинтар. Звідси рушаємо пішки.
Стежка чітко вимальовується і веде строго вгору. Тут найважчий градієнт підйому. Однак за 300-400 метрів він починає дещо виположуватися і заходить в ліс. Однак тут виникає інша проблема – стежка починає губитися, і хилитися від намальованої на OSMAnd. І тут, як не дивно, радісно що йдемо сюди зимою, тому що влітку це би було продирання суцільними ожинниками. Зараз же просто скорочуємо напряму до основної стежки і врешті виходимо на неї.
Те що намальоване на карті стежкою, є скоріше доріжкою, по якій можна проїхати квадроциклом або мотоциклом, але видно що експлуатується ця дорога тільки в господарських цілях і ендурщики їй не шкодять. Слід від коліс веде підйомом до виположення і повороту, на якому, судячи з карти, знаходиться ретрансляторна вишка, але ми її так і не побачили, тому що вона була розташована обабіч стежки. Ми ж завертаємо праворуч і вийшовши на абсолютно виположену дорогу, продовжуємо рух.
Те що намальоване на карті стежкою, є скоріше доріжкою, по якій можна проїхати квадроциклом або мотоциклом, але видно що експлуатується ця дорога тільки в господарських цілях і ендурщики їй не шкодять. Слід від коліс веде підйомом до виположення і повороту, на якому, судячи з карти, знаходиться ретрансляторна вишка, але ми її так і не побачили, тому що вона була розташована обабіч стежки. Ми ж завертаємо праворуч і вийшовши на абсолютно виположену дорогу, продовжуємо рух.
Дорога не те щоб сильно експлуатована і видно, що після свіжого снігу по ній ще ніхто не їхав, однак зарослою або закинутою її теж важко назвати. Продовжуємо рух лісом ще близько кілометра від повороту, і, зрештою потрапляємо на розвилку – доглянута дорога траверсує вершину ліворуч, а заросла закинута трелівка йде вгору. Рушаємо трелівкою. Під вершиною виходимо на невелику поляну зі старим снігом, у якому трохи борсаємося, і звідси, бачачи доволі пологі схили, відсутність чіткої стежки і негустий старий ліс, йдемо просто по азимуту на найвищу точку.
Вершина Томнатик висотою 898 метрів непримітна, виділяється хіба що заваленим бетонним стовпчиком, обкопаним довкола. Кругом – смерековий ліс, а нижче починаються доволі старі листяні дерева. Тут перепочиваємо в повній тиші і відсутності людей. Долинщина саме цим і цікава – попри деколи нестерпну ситуацію з дорогами в зонах рубки, які перетворюються в суцільне болото, тут безлюдно, а стежки топтані хіба грибниками або газдами, які їдуть по ліс. І це прекрасно.
Повертаємося тією ж дорогою, традиційно спробувавши таки подивитися “а що якщо піти повністю по карті” в тому місці, де зрізали минулого разу. Знаходимо якусь стежку, яка бочить не на той схил і спускаємося. Розуміємо, що вийдемо не там де треба, однак тут ціна похибки пара сотень метрів майже в межах села, тому чому ні. Тим паче, погода трохи відкриває краєвиди на долину Лужанки в обидві сторони – аж до верхів Яворини, яка тут є найвищою точкою.
Спускаємося вниз і зрештою виходимо з іншого боку цвинтаря. Переходимо його топтаною стежкою і доходимо до машини. Маршрут завершено. Томнатик – хороший варіант походу вихідного дня у міжсезоння, щоб прогулятися безлюдними Карпатами.
