Монастирецька полонина – це такий собі “гірський хаб” доріг – тут сходяться шляхи з Чорток через полонину Комарники і Бзинковачку, Скита Манявського, серпантин із Букового та дорога із Соколовиці, якою ми і прогуляємося. Через свою доступність ця частина Карпат доволі сильно страждає від джиперів і ендурщиків, через що я рекомендую ходити цей шлях в два карпатські сезони чистоти – коли вся грязюка висохла, або коли вся грязюка замерзла. У нас був другий варіант.
Тип маршруту: радіальний
Довжина маршруту: 8.5 км в одну сторону
Маркування: зелене
Перепад висот: 460 м
Нитка маршруту:
Переїхавши Бистрицю Надвірнянську в селі Пасічна, дорогою що веде до Бухтівецького водоспаду проїжджаємо від моста буквально сотню метрів і бачимо грунтовку що веде вгору. Звідси можна стартувати пішки, але кросовером можна проминути кілометровий фрагмент руху селом і проїхати побиту життям, але проїзну дорогу, запаркувавшись у верхній частині села. Забігаючи наперед – кросовером з певними вміннями з цією якістю дороги можна їхати хоч під Монастирецьку, але хіба для цього ми в горах?
Залишаємо авто і рухаємося вгору. Початково підйом доволі відчутний, хоча не найстрашніший. Врешті, до нього підходить лінія електропередач, яка найближчий відрізок буде вас супроводжувати. Долаючи підйоми грунтовкою, доходимо до першої вершини – Яршиця висотою 891 метр. Звідси перепади висот стають ледь відчутними, і, якщо виключити за дужки зважання на стан дороги, де на підмерзлому болоті все ще можна підсковзнутися, можна набрати цілком “міський” темп ходьби.
Від Яршиці дорогою доходимо до вершини Плітки висотою 964 метри. Тут є нижня дорога, але спуск вниз з подальшим набором мене не вставляє, тому йдемо гребенем. Біля вершини лінія електропередач звалюється у сторону Биткова, а ми з дороги виходимо на саму вершину, насолоджуючись видами Довбушанки, масиву Братківської, Чорток та чубками Високої та Ігровця. Чудове місце для відпочинку.
З Пліток вузькою просікою що веде по гребеню, йдемо до найвищої точки цього хребта – вершини Діл висотою 994 метри, яка є залісненою і не виділяється нічим цікавим. Спускаємося в долину і зрізаючи шлях грунтовою дорогою, що відходить вправо від основної, підходимо під полонину Монастирецька. Пара сотень метрів – і ми біля залишків зруйнованої оглядової вежі. Насолоджуємося моментом тиші, а далі чуємо звуки табуна ендуріків, які вилітають сюди з лісу і піднімаються на гору, причому роблячи це не дорогою, а прокладаючи собі новий шлях, щоб було інтірєсно.
Ліричний відступ: Це напевно те, за що я не люблю тепер легкодоступні місця Карпат. Здавалося б – чудове місце щоб прийти, відпочити, насолодитися природою. Грунтова дорога – гірше ніж стежка, особливо влітку, але терпимо, тим паче, що цю дорогу використовують в промислових цілях. Але замість природи маєш звуки двигунів, грязюку з-під колісі дим вихлопу. Якщо не враховувати всім відомий та багатостраждальний Свидовець, то Монастирецька – це напевно наступна локація, яка дико страждає від любителів повозити свою дупу Карпатами.
Сходити з Монастирецької можна в Букове, Маняву, Битків. Ми ж повертаємося до машини. Цей хребет – чудовий варіант для перших проб походів зимою, щоб подивитися, як організм поводить себе при навантаженнях у низькій температурі, адже тут можна розвернутися назад в будь-який момент – як із Пліток, до яких зі старту маршруту менше 5 кілометрів, так і з полонини, до якої в два рази довший шлях.
