Гора Варатик – найвища точка Коломийського району. Але про це я дізнався по ходу, а першим фактором, через який мене понесло в цей район став Марківський водоспад. По суті, масив Варатика вже нормально навіть до Запрутських Горган не віднесеш, вони відділені від Варатика долиною Ослави та Лючки. І тут, в чомусь що мало би бути просто горбистим лісом, існує якийсь водоспад, про який каже Вікіпедія. Чому б не перевірити?
Тип маршруту: радіальний
Довжина маршруту: 3.5 км в одну сторону
Маркування: немає
Перепад висот: 300 м
Нитка маршруту:
Гора Варатик – найвища точка Коломийського району. Але про це я дізнався по ходу, а першим фактором, через який мене понесло в цей район став Марківський водоспад. По суті, масив Варатика вже нормально навіть до Запрутських Горган не віднесеш, вони відділені від Варатика долиною Ослави та Лючки. І тут, в чомусь що мало би бути просто горбистим лісом, існує якийсь водоспад, про який каже Вікіпедія. Чому б не перевірити?
Варіантів під’їзду і проходу є два, і ми в різний час спробували два із них. В обох, ви доїхавши до Коломиї, звернувши на Косів і переїхавши Прут, звертаєте праворуч, в бік Печеніжина. В центрі Печеніжина є розвилка – ліворуч йде дорога в центр села Марківка, праворуч – до села Молодятин.
Варіант 1 – їдемо в Марківку
Вас цікавить центральна вулиця Марківки (Січових Стрільців, якщо вірити OSMAnd), а далі – Прикарпатська. Ваш орієнтир – так зване урочище Естакада. До самого урочища ви навряд чи доїдете цивільним автомобілем, але допхатися до підніжжя з розвилкою доріг зможете. Тут залишаєте машину і рухаєтеся вгору до великої розвилки. Місцями тут навіть зустрічаються вказівники (з чого я робив висновок, що це подібне до “офіційного” маршруту”. Стежка огинає схил і виводить вас в долину потоку, на якому власне і є водоспад. Проблема в тому, що в долину потоку вона зводить дуже крутим схилом, після чого стежка вгору з потоку на другий бік губиться. А це значить що? Правильно, пара сотень метрів долиною потоку, з водою, слизьким камінням і патиками впоперек. Врешті, виходите до водоспаду.
Варіант 2 – їдемо в Марківку, але якось по-іншому
На виїзді з Печеніжина в сторону Молодятина вліво відходить грунтова, але плюс-мінус жива дорога. Не знаю, як там низьким машинам, але бачив “пиріжки”, які проїжджали її, тому думаю ок. В мокру погоду тут доволі болотисто, деколи треба гребсти колесами. Тим не менше, це пряма дорога, яка спочатку веде вас гребенем схилу, а далі звалюється в ту ж долину потоку, але з іншого берега, виходячи в початок вулиці Олекси Довбуша (знову ж, якщо вірити OSMAnd). Тут на розвилці залишаємо машину і дуууууууже болотистою дорогою виходимо в долину потоку, після чого вона стає доволі пристойною грунтовкою. Якщо би не початкове болото, то це би однозначно був кращий шлях, а так залишаю це на ваш розгляд.
По мірі наближення до водоспаду до цієї дороги долучається “уявна” стежка, що перетнула потік в варіанті 1, і ви йдете майже під самий водоспад грунтовкою. А далі – 50 метрів дуже стрімкого спуску (тут зроблені дерев’яні перила, але зроблені давно, і ніхто за ними не доглядав, тому особливо надіятися на них немає як, краще гілочки).
Шляхи сходяться
Ми на водоспаді. І це дуже незвичний для Карпат об’єкт. Якщо більшість карпатських водоспадів – це потік, який перетинає ламані флішеві утворення, з гострими кутами і складеними тонким шаром, або у випадку більших річок на нижчих висотах – перекат пісковиковими каменюками. Тут же ми маємо своєрідне поєднання – величезну пісковикову брилу висотою 12 метрів, по якій стікає тоненька ниточка води з потоку. Якщо фотографувати це місце без чогось для масштабу, здається що це якийсь декоративний бюветик, до якого треба нахилитися щоб попити води. Однак варто поставити поруч людину – і стає видно, що висота цього “бюветика” – більше 10 метрів.
Виходимо із долини потоку назад на дорогу і продовжуємо рух вгору. Тут, за 400 метрів, знаходиться водоспад Марківський Верхній (який можна поспостерігати з дороги), однак він не є таким вражаючим – це просто “звал” потоку із невеликої полиці вниз. Майже від водоспаду починаємо підйом вгору – розвилка доріг, де є пологіша стежка праворуч та крутіша – ліворуч. Вибираємо пологішу. Рухаємося підйомом, який не є розбитим, і де (знову ж таки, нехарактерно по тому що я зустрічав), трапляються дрібні камінці білого кварцу (про те що це кварц, і що це цілком типово для передгір’я, я дізнався у друга геолога, добре працювати в університеті нафти і газу 🙂). Близько кілометра від верхнього водоспаду – і ми на вододілі басейнів Сопівки (що протікає через Печеніжин) та Ославки.
До Варатика залишається кілометр широкою, але нерозбитою стежкою. Піднімаємося на вершину висотою 775 метрів, про яку нам каже хіба що OSMAnd, характерно обкопане місце (вже не раз зустрічав таке в найвищих точках низькогір’я) та табличка Тисменецького пласту на дереві. Ну і сміття, куди ж без нього. Мішаний ліс і тишина навколо, дуже класне місце, хоча і без краєвидів, ну і сумнівна галочка найвищої точки Коломийщини.
Повертаємося тією ж дорогою, за винятком того, що скорочуємо її звернувши недалеко від вершини різко вліво. Основну дорогу тут завалило деревами і розмило, але по її краю протоптана нормальна стежка з крутим, але терпимим градієнтом. Нею ми виходимо до верхнього водоспаду.
Гора Варатик можливо і не є чимось “екстра”, але Марківський водоспад – це точно місце, яке варто відвідати мандрівникам, які люблять непопсові місця. Тому ця комбінація може вам сподобатися.
