Багатоденні походи Походи

Хребтом Свидовець від Драгобрата до перевалу Околе

Хребет Свидовець – один із найвпізнаваніших та найбільш відомих хребтів в Україні. Безмежний простір полів чорниць та альпійських лук, красиві озера та доволі велика висота, як на Українські Карпати, роблять цей масив дуже популярним серед туристів. Хребет тягнеться дугою від Рахова аж до Красної та Усть-Чорної. Однак у цьому поході у нашому фокусі була центральна частина Свидовця – найвища та найпопулярніша.

Свидовець. Фотографія із гори Догяска

Тип маршруту: Кільцевий (якщо враховувати доїзд), піша частина лінійна. Присутні радіальні виходи, які можна пропустити

Довжина маршруту: Піша частина: 26.5 км без врахування добирання Ясіня-Драгобрат (15 км) та пер. Околе - Ясіня (25 км)

Маркування: Червоне (відрізок Близниця - Трояска), синє (відрізок Трояска - Околе), на решті маршруту відсутнє. Фактично - маркування майже немає або воно в поганому стані.

Перепад висот: 800 м

Нитка маршруту:

Місце ночівлі: Перша ночівля - невеличка галявина біля струмка нижче озера Івор, друга ночівля - озеро Догяска

Ситуація з водою в місці ночівлі: В місці ночівлі вода є, хоча на Догясці джерело доволі слабке і погано обладнане, майже зразу після виходу із землі входить в озеро, де вода доволі мутна

Ситуація з дровами на місці ночівлі: Дров немає, слід користуватися газовим пальником

У нас було обмежене вікно сонячної погоди (з неділі по вівторок), а потрапляти в грозу не дуже хотілося. Тому було прийнято спірне рішення – скористатися послугами водіїв, що доставляють туристів на Драгобрат. Заздалегідь попереджу – я проти роз’їжджання позашляховиками по хребтах та вершинах. Однак трансфер до Драгобрату вже давно не є чимось дивним, а схід із перевалу Околе видавався просто 25 кілометрами шляху в лісі, на який потрібно витратити лишній день. Як виявилося потім, скоротити нитку походу було правильним рішенням.

Отож, вечір неділі, точка відправлення – біля нижньої станції витягу, що виходить до Перемички. Рухаємося дорогою до Перемички, однак через деякий час (півкілометра від нижньої станції витягу) звертаємо вліво, рухаючись під підйомником дорогою вздовж хребта до озера Івор. З часом стежка вужчає. Навіть у літню погоду варто йти цією ділянкою не в шортах, а в штанах. Причини дві. Перша – стежка часто губиться у приземлених, але від того не менш колючих кущах ялівцю. Друге – мошка, мухи та решта літаючої нечисті (які, до слова, супроводжували нас увесь похід).

2,5 кілометри від точки виходу – і ми на невеличкій галявинці на декілька палаток під озером Івор (на OSM тут позначене джерело). Місце (якщо не брати до уваги мошку) – ідеальне для ночівлі. Джерело, як і намальовано на карті – вибігає з-під землі і вже через пару метрів ховається під каміння знову. Тим не менше, вода хороша і смачна. Забігаючи наперед, скажу, що далеко не всі джерела “живі” влітку, тому варто нести як мінімум по пляшці води на кожного учасника. Вечеряємо та лягаємо спати.

Зранку полянка дарує нам чудові краєвиди на долину. Туман осів на Ясіню, а ми – високо над ним.

Полянка для ночівлі нижче озера Івор. Ранковий туман в долині.

Продовжуємо наш шлях і після коротесенького підйому виходимо до озера Івор. Озеро невеличке, однак лежить у дуже красивому цирку, обмеженому відрогами Близниці та Жандармами – скелястими передвершинами. Подекуди навіть в липні

Льодовиковий цирк, що оточує озеро Івор

Від озера починається доволі “ригачковий” підйом вправо, на відріг Близниці, який виводить нас на гребінь цього рогу доволі швидко (300 метрів від озера). Звідси відкриваються перші краєвиди на Говерлу, Петрос та схили Близниці. Підйом набирає крутизну і через неповний кілометр від озера Івор виводить нас на стежку, що йде з ур. Перемичка на г. Велика Близниця. Тут ми залишаємо рюкзаки і вирішуємо збігати на вершину, до якої пара сотень метрів, у радіалку.

Увага! Нам пощастило, оскільки ми потрапили на Свидовець у якийсь абсолютно безлюдний час (можливо, зіграв роль фактор понеділка). Зазвичай на Близниці купа народу, тому раджу не легковажити безпекою своїх речей і або брати їх із собою, або надійно ховати (що не так просто на хребті, де немає жодного дерева). Це ж стосується решти радіальних виходів, описаних у цьому пості.

Короткий підйом – і ми на найвищій вершині хребта Свидовець – горі Велика Близниця (1881 метр). Звідси відкриваються краєвиди на всі чотири сторони. Добре видно весь Свидовець, північну частину Чорногори, а вдалині проглядаються Синяк, Хом’як та Малий Горган.

Панорама з вершини Близниці
Льодовиковий цирк між вершинами Велика Близниця, Мала Близниця і Труфанець

Пологими спусками, що чередуються невеликими підйомами до Жандармів, спускаємося в урочище Перемичка, куди від Близниці трохи більше двох кілометрів. Тут зустрічаємо перших “туристів”, яких вивіз сюди ГАЗ-66. Дивуємося, як то людям в температуру +30 кортить там сидіти, але толеруємо. Толерували, аж поки не прийшлося за цим же ГАЗом ковтати пилюку, бо він поїхав якраз по нитці нашого маршруту.

До речі, про стан машруту з точки зору наших ніг. Від Близниці і аж до Трояски постійно потрібно шукати спосіб іти не по дорозі, а прокладати стежечку травичкою збоку. Дорога розбита, кам’яниста і неприємна, ноги на жарі від такого покриття гудуть і стомлюються. Шкода, що цими мальовничими місцями люди не хочуть просто пройтися, а не ковтати пилюку і дихати випарами бензину в розжареному грузовику.

Після перемички маємо за ціль піднятися на наступну вершину – гору Стіг висотою 1704 метри. Напряму з перемички на вершину Стога – 1,2 км і 150 метрів набору висоти. Але рюкзаки при такій погоді кажуть нам “шукайте щось легше”. Тому починаємо рухатися основною дорогою, що йде вліво від гори і плавно набирає підйом, обходячи її. І вкотре за цей похід (аж самому дивно 🙂 ) робимо правильне рішення. По-перше, на траверсі зустрічаємо чудове джерело (це єдине джерело аж до спуску із гори Ворожеска, яке знаходиться безпосередньо на нитці маршруту, до інших треба спускатися!), по-друге, за 1.3 км від перемички бачимо дорогу, що різко забирає вправо і виходить на хребет трохи далі від Стога, але з меншим перепадом висот. Знову ж, лишаємо рюкзаки тут – і за 500 метрів доволі відчутного підйому (що дається без рюкзаків набагато легше) – ми на вершині Стога!

На вершині гори Стіг. Якщо би мені в горах відбило пам’ять, я би визначив, що це Карпати по хрестах, капличках і статуях Матері Божої

Позаду нас відкривається вид на Жандарми та Близниці, а попереду – панорама нашого подальшого маршруту – вершини Крачунєска, Великий Котел, Ворожеска, та врешті льодовий цирк, що вінчається двоголовою Догяскою-Геришаскою.

Вид на Близниці з гори Стіг
Панорама північної частини Свидовця. Попереду зблизька – Крачуняска, справа – полога вершина г. Великий Котел, вдалині – цирк Догяски та Геришаски.

Спускаємося до рюкзаків і продовжуємо нашу подорож. Вже через півтори кілометри через передвершинку виходимо на гору Крачуняска, звідки наша мета стає ще чіткіша – цирк Догяски вже так близько… однак наша ціль справа – масивна вершина гори Великий Котел висотою 1770 м, до якої звідси півтори кілометра спуску та різкого підйому. Тому знову вирішуємо схитрувати – йдемо вліво траверсом до перемички між передвершиною Ворожески та Великим Котлом, звідки йдемо радіалкою.

Догяска та Геришаска вже близько. Із вершини Крачуняска вже проглядається гладь озера Геришаска.
Вершина Великий Котел (справа) та передвершинка і вершина Ворожески (лівіше)

Перехід до перемички займає тих же півтори кілометра. Тут, врешті знаходимо кущі і ховаємо рюкзаки більш надійно. Далі – 700 метрів вгору, однак підйом не найскладніший, і доповнюється чарівним краєвидом озера Ворожеска, який відкривається ближче до вершини гори.

Вид на озеро Ворожеска з вершини Великий Котел

Спускаємось вниз та обходимо ліворуч передвершинку Ворожески. На саму вершинку піднімаємося непримітною стежкою. Вершина висотою 1731 метр така ж непримітна як і стежка, причому із самої вершини однойменного озера не видно. Зате звідси відкривається чудовий вид на масив Дурня – Гропа – Братківська – Чорна Клива, а також великий котел Великого Котла, якщо можна так сказати=)

Обривисті схили гори Великий Котел

З вершини спускаємося вниз до дороги і тут же, повернувшись дорогою трохи назад, виходимо на перехрестя, що виводить нас на дорогу до озера Догяска, воно ж Геришаска. До нього від гори Ворожеска ще два з лишнім кілометри. Спуск не такий вже й крутий, однак втома і дуже розбита і погана дороги даються взнаки. Приблизно на півдорозі від перехрестя до озера б’є ще одне непогане джерело, яке може порятувати, якщо з водою прямо біда.

Місток і ущелинка, через яку з озера витікає потічок, формуючи Драгобратський водоспад.

Врешті, пройшовши декілька невеличких спусків і підйомчиків, виходимо на берег озера. Ідеальні місця на палатку, а також місце під вогонь (думаю, “туристи”, які сюди прибувають транспортом, привозять сюди ще й дрова), знаходяться на південному краю від озера. Переходячи сюди, можна побачити місце, де озеро виливається через вузьку протоку, перекриту колодами, утворюючи Драгобратський водоспад. Здалека він дивиться доволі гарно, однак зверху його фактично не видно, про що я дуже жалію. Побачити вдалося, показати вам – не дуже =(

Вода знаходиться на протилежному кінці озера – порядних 350 метрів від місця ночівлі. Джерело не те щоб слабке, але дуже швидко виходить із скелі у гладь озера, ставлячи дилему – набирати повільно і джерельну воду, чи швидко і вже доволі мутнувату озерну. Лаштуємося на нічліг і тішимося, що туристів тут обмаль, а на транспортних засобах – немає. Ходовий день довжиною 13.6 км зі спогляданням трьох озер та виходом на 5 вершин, 4 з яких вищі за 1700 метрів, завершено.

Ранкове озеро Геришаска

Ранок дає нам прекрасні види озерної гладі, але сонце натякає, що треба збиратися і йти, бо день буде жаркий. Перед виходом наберіть води, наступна без сходу з маршруту буде аж на полонині Ріпта. Мухи теж нагадують, що ми прийшли сюди не розслаблятися, тому снідаємо і вирушаємо, вирішивши не повертатися назад класичним маршрутом, а вилізти на відріг гори Догяска на південь від озера, яким до вершини – якихось 800 метрів…

… і я вам скажу, цей підйом може посперечатися з підйомом на Говерлу з Прутецьких водоспадів. Йти тяжко, єдине що мотивує – з кожним кроком ти бачиш, наскільки швидко ти набираєш висоту порівняно з доріжкою, що петляє з озера на хребет з протилежного боку. Неповна година – і ми на вершині Догяска, яку не можна назвати повноцінною горою, оскільки попри солідних 1761 метр висоти від сусідньої, на метр вищої Геришаски, її відділяє перевал висотою 1725 метрів. А це значить, що це, як і у випадку Великої і Малої Близниці – дві голови однієї вершини. Попри це, звідси відкривається шикарний вигляд на Великий Котел, вчорашній спуск, озеро та потічок, що в’ється від нього через Драгобратський водоспад.

Вид із вершини гори Догяска

Рухаємося до перевалу і вже незабаром після нього піднімаємося на вершину Геришаски, увінчану хрестом.

Перевал Догяска та вершина Геришаска. Внизу – озеро Геришаска. Вид із вершини гори Догяска.

Звідси відкривається краєвид на дві заключні вершини нашого походу – Трояска та Татарука (в планах була радіалка на Унгаряску, однак попередній прогноз казав про не надто хорошу погоду після обіду, тому від лишніх двох годин радіалки ми відмовилися, і, спойлер, знову вгадали =) ).

Спуск із гори Геришаска. Попереду – Трояска, до якої веде дорога, трохи лівіше – Унгаряска. Справа від Трояски – Татарука, правіше від неї вдалині – масив Братківської.

Спуск із Геришаски знову ж кам’янистий та незручний. Чим більше спускаєшся, тим більше думаєш як перенесеш наступний набір висоти, однак підйом на Трояску дається доволі легко – схили пологі і хвилями набирають висоту, відкриваючи вид на озеро Апшинець.

Озеро Апшинець. Фото зі схилу г. Трояска.
Вершина гори Трояска

Фінальні кроки до вершини гори Трояска – і ми на роздоріжжі, що вінчає вершину висотою 1702 м. Звідси стартує синій маршрут, що з’єднує Свидовець та масив Братківської через перевал Околе. Основний же, червоний маршрут рухається далі – через Унгаряску і Темпу до с. Красна.

Тут я остаточно розумію, що план сходити на Унгаряску радіалкою (до неї близько 2 км) був правильно відкинутий, оскільки ходити по цій жарі в постійній присутності мух немає жодного бажання.

Ми рухаємося на північ – крутим спуском в напрямку гори Татарука висотою 1707 метрів. Спуск доволі крутий, але що радує – шлях тут виявляється не таким популярним, тому дорога в певний момент плавно переходить у стежку

Разом з тим, появляється фактор, забутий з нами ще до озера Івор – кущі ялівцю, що стеляться та трохи колять ноги, але якщо ви не заморочуєтесь їх косметичним виглядом, то це не дуже страшно. В іншому випадку штани будуть хорошим рішенням навіть в жарку погоду. Підйом на передвершину та вершину Татаруки – і ось ми стоїмо біля невеличкої купки каміння, споглядаючи в південну сторону чи не весь наш маршрут (включаючи Близницю, що вигулькує десь там далеко).

Хребет Свидовець – вид із гори Татарука.

В інший бік відкривається такий близький масив Братківської і наша дорога вниз через передвершину Татаруки. До речі, порівняйте хмарки на фото з абсолютно прозорим небом на фото з Трояски – а між ними всього лиш якісь два кілометри та трохи більше години ходу.

Плече Татаруки, куди пролягає спуск. На дальньому плані – гора Братківська

Починаємо спуск пологим плечем Татаруки. Після проходу цієї ділянки починається спуск, який потихеньку заходить в ліс, що чередується із характерними жолобами, що проходять перпендикулярно основному спуску, і є ймовірно результатом сходу льодовика в доісторичні часи. Приблизно такі жолоби можна побачити на Довбушанці та багатьох інших горах. Спуск траверсом завершується дуже крутим скиданням висоти, що завершується виходом на полонину Ріпта Апшинецька.

Спуск до полонини Ріпта. Попереду – перевал Околе та масив Братківської. Фото: Наталя Калюга

На полонині можна придбати смачнезні будз та вурду, а також, нарешті, поповнити запаси води. І тут нас застає злива з погримуваннями. Враховуючи те, що годину тому ми ще були на хребті, вчергове рішення не йти на Унгаряску виявляється правильним (я не знаю, в чому причина, зазвичай все що може йти не так, іде =)).

Табличка на перевалі Околе

Спускаємося лісом вниз дуже пологою та приємною стежкою, яка поступово перетворюється в дорогу, що, зрештою, доводить нас на перевал Околе. Ходовий день (скоріше, його половина) довжиною 12.5 км, а з ним і наш похід, завершується.

Оскільки ми не розрахували що будемо тут так швидко, маємо ще годину запасу до приїзду транспорту, тому встигаємо пообідати.

По дорозі просимо водія зупинитися, відмочуємо ноги в крижаній воді, вмиваємося від поту, сонцезахисного крему, спрею від комарів та інших компонент періодичної таблиці елементів. Врешті, прибуваємо в Ясіню.

Даний варіант походу дозволяє захопити “з більшого” все і одразу в максимально короткі терміни. Так, без підйому на дуже характерні Унгаряску та Темпу, а також другу вершину Близниць, так, без спуску до кожного з озер. З іншого боку, за два дні вам вдасться в спокійному темпі відвідати більшість вершин та цікавих місць цього хребта.

І, на жаль, можливо вам треба відпочити, адже саме зараз активісти боряться за збереження флори та прекрасних краєвидів хребта Свидовець від забудови. Подорожуйте Карпатами та цінуйте те, що вам дарує їх природа.