Гора Синячка – дуже популярна вершина для туристів, що вирушають в походи з Яремче. Однак, існують інші варіанти підйому на цю вершину. Один із них – із глухого села Черник, затиснутого між горганськими хребтами.
Тип маршруту: Кільцевий з радіальним виходом
Довжина маршруту: 17.5 км
Маркування: синє (пол. Лазок - г. Синячка), зелене (пол. Лазок - г. Підсмерічок), решта шляху - без маркування
Перепад висот: 650 м
Нитка маршруту:
Що пішло не так? На розвилці ми вибрали не ту дорогу і побачили це тільки через 600 метрів. Тим не менше, нам вдалося зрізати лісовими стежками шлях до моменту, коли між нашим місцем і правильним маршрутом було біля 100 метрів, і "прорватися" крізь гущавину до дороги =)
Про асфальт у селі Черник вже було сказано достатньо в дописі про підйом на гору Кізя, і з того часу, якщо чесно, змінилося небагато. Такі ж глибоченні ями з гострими краями, що перемежуються гладеньким асфальтом. Заради справедливості, слід сказати, що як тільки закінчується дорога селом, починається доволі пристойна грунтовка, якою можна їхати трохи швидше. Ми планували ночувати біля водоспаду Кудринець, однак місце для ночівлі, відмічене на OSM, було на каміннях попри ріку. Тому ми повернулися дещо назад, знайшовши полянку перед спуском в долину ріки, де розміщувалося господарство. Якщо не брати до уваги мотоцикли, що їздили цілу ніч і ранок (основний транспорт місцевих), та процес вигону худоби попри наші палатки близько 8 ранку, то загалом, місце доволі тихе.
З місця ночівлі, що знаходиться за кількасот метрів від повороту на Кудринець, рухаємося дорогою вздовж річки, аж поки не доходимо за 2 км до характерної трикутної розвилки, де нам слід повернути ліворуч. Тут слід бути уважними, оскільки одна дорога забирає зразу вліво (і вона правильна), а інша йде пологіше трохи вправо. Ми пішли правою дорогою і помилилися, про що зрозуміли аж через 600 м. Режим “пішли шукати коротку дорогу” -включено – і ми валимо дорогою попри потік, зрізаючи кут, який ми встигли набрати пройшовши по неправильній дорозі. Впершись в гущавину і налякавши косулю в кущах, ліземо вгору “по азимуту” і врешті видираємося на потрібну нам дорогу.
… і тут розуміємо, що пригодам не кінець. Минула сніжна зима завалила на вузеньку дорогу, з гущавиною по обидві сторони багацько дерев, які перегороджують дорогу повністю, без можливості обійти – тільки перелаз. На щастя, через декілька сотень метрів, дорога виположується, а з виположенням зникають і завали – ми виходимо на широченну дорогу, прокладену нафтовиками, яка скоро, без особливих підйомів і спусків виводить нас на господарство на полонині Лазок. Справа лісистим верхом височіє гора Синячка, і пройшовши в верхню частину полонини в її напрямку, впираємося в крутенький підйом.
З набором висоти, який триває не більше 20 хвилин, підйом крутішає і завершується кам’янистою ділянкою, після якої ви опиняєтеся на вершині гори Синячка висотою 1400 м. Вершина заліснена, однак нещільно, лісисті ділянки чередуються з кам’янистими, і посеред ріденьких дерев проглядається масив Довбушанки, Синяка, Явірника, а також наш подальший маршрут, що йде через гору Аршечна до вершини Підсмерічок.
Спускаємося назад до полонини Лазок і рухаємося дорогою в бік вершини Аршечна (1250 м). Дорога – широчезна, однак нам пощастило, що в цей день мотоциклістів та інших любителів повозити свої тушки по горбах не так багато. Пологі спуски чередуються з короткими підйомами, які долаються доволі непогано, і зрештою доводять нас спочатку до вершини г. Аршечна, а через 2 км – до плавного повороту вліво, що обходить г. Підсмерічок (наголос, до речі, на першу “і”, а не на другу, це зі слів місцевих). можна вийти на стежечку і за якихось п’ять хвилин вже стояти біля статуї Божої Матері, розташованої на вершині.
Спускаємося вниз, обходячи справа локальну вершинку без назви (на схилі вершинки, попри дорогу є хрест, а біля нього криничка зі смачною водою). Обійшовши вершинку, в улоговині між г. Підсмерічок та г. Шуваренка (1216 м) бачимо грунтову дорогу, що завертає за цю саму вершинку, яку ми починали обходити. Нам туди. Доволі рівна і полога дорога виводить нас спочатку на невелику поляну, що завершується законсервованою свердловиною, а згодом пірнає в ліс і дуже понищеною грунтовкою, якої нема на OSM, веде нас різко вниз, через кілометр виводячи нас на шикарну полонину.
Тишина навкруги, ні душі довкола – тут просто ідеальне місце щоб відірватися від усього світу. Спускаємося вниз навпростець до дороги, що проходить попри покинуту хатинку внизу полонини. спуск крутий, однак не надто, щоб назвати його складним. По дорозі рухаємося далі вниз. У верхній частині вона декілька раз петляє через потічок, однак він доволі мілкий, а далі потічок збігає вниз, а ви вже рухаєтесь понад ним. Від полонини до місця ночівлі і точки старту – біля 5 кілометрів ходу.
Якщо підсумувати цей маршрут одним реченням, то я би сказав, що підходи і спуски до основної нитки тут колоритніші за сам прохід хребтом. Хребет доволі одноманітний, а широчезна грунтова дорога не додає враження походу дикими місцями. А от краєвиди, що подарували підйоми та спуски звідси, і їх безлюдність – дорогого вартують. При підйомі з Яремчі така розкіш навряд чи перепаде.