Гора Шиворис висотою 1076 метрів – це локальна найвища точка, що “відкриває” ворота в передгір’я Центральних Горган в межиріччі Бистриці-Солотвинської та Бистриці- Надвірнянської. Ця вершинка лежить на відрозі хребта Чортки, і є свого роду “антиподом” вершинки Лускавець, що має ту саму висоту. Різниця полягає в тому, що Лускавець є східним завершенням відрогів Чорток, а Шиворис – Західним.
Тип маршруту: Радіальний
Довжина маршруту: 8 км
Маркування: Червоне
Перепад висот: 370 м
Нитка маршруту:
Маршрут розпочинається із села Гута, на дорозі, що йде до бази “Синьогора” і рухається повністю вздовж червоного маркування, що через гору Шиворис веде спочатку до Манявського водоспаду, а потім, повз гору Бзинковачка (Кобила Мала) зводить нас до водоспадів Бухтівецький та Крапельковий в селі Букове.
Спочатку рух йде приємною дорогою вздовж потічка Сумарин (його доведеться в одному місці, але це складає труднощів). Через 800 метрів після відходу від дороги, маршрут виходить на місце, куди зводять ліс, після чого різко повертає вліво та вгору. Грунтова дорога веде на доволі крутий, проте не дуже протяжний підйом. На узбіччі росте багато ожини та чорниці, тому влітку можна непогано підкріпитися.
Приблизно на половині підйому, потічок “вривається” на дорогу, демонструючи те, що стихія вміє робити в часи повені. В цьому місці ми перетинаємо дорогу та рухаємося вгору вже стежкою, яка спочатку веде нас вздовж потічка, а потім відходить від нього, прямуючи гарним смерековим лісом. Варто сказати, що навіть у теплу пору року не варто ходити сюди в шортах та сандалях, оскільки цей відтинок дороги є не надто відвідуваним, а тому трава по коліна та ожинники, що обплітають стежку, присутні. Ліс довкола доволі просторий та високий, а тому “вивершення” долини струмка в горішній точці часто потрапляє в поле зору. Якщо ж обернутися і глянути в проміжок між деревами, можна насолодитися виглядом могутнього Ігровця.
Основний підйом завершується, після чого починається невеликий перехід, що, завертаючи праворуч, виводить нас на поляну в урочищі Сигольський. Поляна доволі розбита слідами лісозаготівлі, довкола її оточує молодняк, що піднявся на місці вирубок,, але, тим не менше, вона дає можливість насолодитися виглядом передкарпатських рівнин. Також тут є лавочки, на яких можна зробити привал та перекус.
Прямуємо далі до гори (хоча підйом тут вже іграшковий) лісовозною дорогою. В одному місці основна дорога бере вправо та обходить хребет, а по самому гребеню прямує заросла грунтовочка, якою давно ніхто не користувався. Вийти на вершину можна обома варіантами, однак я рекомендую другий, зараз поясню чому.
Ми пішли першим варіантом, і лісовозна дорога (яка судячи з усього, активно використовується), звалившись трохи вниз, перетворилася в суцільне болото (і це в доволі суху погоду). В дощове літо ця ділянка маршруту майже гарантовано подарує вам незабутні відчуття лікування грязями. І лікувати ви будете свій потяг до походів=) Якщо ж ви все-таки пішли цією дорогою, то зорієнтуйтеся по OSM на телефоні та в певний момент просто зверніть вліво і пролізьте вгору негустими ожинниками десь сотню метрів. Підйом не страшний, однак трохи помережаний лежачими колодами.
Другим варіантом ми спускалися. Він просто планомірно закинутою дорогою, яка перетворилася із поганої дороги в хорошу стежку, виводить вас на найвищу точку Шивориса.
Вершина – непримітний стовпчик та яма невідомого призначення в смерековому лісі. Тут тихо, гарно, а головне – безлюдно, як і має бути в Горганах поза основними маршрутами. Звідси можна продовжити подорож на хребет Чортки. Ми ж повертаємося тим же шляхом, яким прийшли.
Вихід на Шиворис – це хороший легкий та короткий похід доволі безлюдними місцями Горган у всі три сезони.