Offroad Одноденні походи Походи

На гору Велике Городище з Вишківського перевалу

Гора Велике Городище  – чудова локація Горганського низькогір’я, схована в густих хащах смерекового лісу. З її вершини висотою 1370 метрів відкриваються чудові краєвиди.

Тип маршруту: радіальний

Довжина маршруту: 7.6 км (в обидві сторони)

Маркування: немає

Перепад висот: 440 м

Нитка маршруту:

Що пішло не так? Підйом з оглядового майданчика до вершини не є чіткою стежкою, а радше напрямком, хоча напрямок доволі логічний і зрозуміти його проблеми не становить

Маршрут стартує з Вишківського перевалу, рушаючи на північ, вздовж лінії електропередач. Якщо у вас автомобіль із хорошою прохідністю, то в принципі, ви можете скоротити цей маршрут буквально до одного кілометра, адже на даний момент довкола хребта Ростока, який включає в себе вершини Велике та Мале Городище, лісовозною дорогою облаштований оглядовий маршрут, який в теорії (!) мав би бути проїзним для легковика. На жаль, стихія робить свою справу і потоки води, що сходять з гори на дорогу, зробили в деяких місцях колії, які вже є нездоланними на машинах з низьким кліренсом.

На розвилці повертаємо вліво і починаємо набирати висоту південно-західним схилом хребта Ростока. Дорога хоч і є доволі плавною, однак за два кілометра від розвилки до пікової точки набирає 200 метрів висоти. У верхній точці, на одному з відрогів, що відходить від хребта, облаштований чудовий оглядовий майданчик, з якого відкривається прекрасна панорама на села Сенечів та Вишків, а також на Боржаву, масив Високий Верх – Чорна Ріпа, частину хребта Пішконя та інші вершини (вдалечині можна навіть розгледіти чубчик гори Пікуй). Тут чудове місце щоб перепочити та насолодитися красою довколишніх пейзажів.

А далі – дві новини. Погана – якщо ви хочете потрапити на вершину Великого Городища, то на цьому місці будь-яка офіційна стежка закінчується. Хороша – до вершини залишається всього лиш 150 метрів набору висоти та трохи більше ніж 1 кілометр шляху, а оглядовий майданчик – напевно найкраща точка, звідки можна здійснити сходження. Якщо поглянути на карту, то добре видно, що він знаходиться на відрозі хребта Ростока, тому просто видираємося на схил через дорогу від майданчику і йдемо по принципу “триматися поближче до найвищої точки”. Зрештою, якщо ви подорожуєте тут ранньою весною або пізньою осінню, то тут видно навіть деякий натяк на стежку. В літній же сезон будьте готові до проходу ожинниками, але тільки в нижній частині. Далі вас чекає приємний смерековий ліс.

Стежка (скоріше напрям 😉 ) відчутним, але не надто крутим підйомом набирає вгору перпендикулярно до основної лінії хребта. 500 метрів підйому виводять вас на гребінь хребта і на трохи більше ніж 1300 м висоти. Далі – просто повертаєте і майже рівним гребенем без особливих підйомів рухаєтеся до вершини ще 600 метрів.

Ліричний відступ – нам так не було 🙂 Рання весна залишила достатньо важкого мокрого снігу на висоті більше 1250 м, який до 1300 в лісовому затінку вже сягав десь по пояс, і постійно провалювався, особливо біля колод, які прогрівалися краще і топили сніг довкола. Тому швидкий прохід ділянок з думкою “та нормально, можна жити”, у нас чередувався із борсанням по пояс у снігу і думками “воно мені треба було?”

За 100 м від вершини починається невеликий передвершинний злет, який у верхній точці виводить вас на відкриту кам’янисту ділянку. Судячи з наскладаних турів, вершину все-таки відвідують, хоча судячи по характеру стежки, не надто часто. А відвідують її недарма, адже звідси відкривається чудовий краєвид на все те, що було видно з оглядового майданчика, але доправлене прекрасним оточенням горганських греготів і смерекового лісу. Ви – на вершині.

Спуск з вершини варто здійснювати тим же шляхом, що і підйом. Ми спробували піти іншим шляхом, після спуску безпосередньо з вершини спробувавши якомога швидше скинути висоту, щоб вийти із зони снігового покриву, але в нижній частині спуску він почав набирати якісь дикі градієнти, і зрештою вийшов у густий малинник, що ранньою весною ще терпимо, а от влітку буде не дуже приємно.

Якщо у вас є достатньо часу, ви можете прогулятися дорогою довкола хребта. Це займе в сумі 11 кілометрів. Дорога, як було сказано вище, задумувалася проїзною для легковиків, однак з північного боку хребта, в тіні, водичка зробила своє, і колії та болото в цьому фрагменті дороги стали дуже прикрими для проїзду. Ще один варіант – повернутися до розвилки, описаної на початку і поїхати іншим шляхом, обігнувши хребет справа. Тут, за три км від розвилки (в цій частині дорога дуже хороша і проїзна для будь-якого транспорту), є ще один облаштований оглядовий майданчик, з якого відкриваються краєвиди на західні Горгани. Якщо подорожуєте навесні, ще є шанс застати недалеко від нього сезонний водограйчик, який спадає безпосередньо до дороги.

Гора Велике Городище – це дуже крута локація, а облаштована дорога та оглядові точки – свідчення того, що навіть залишки інфраструктури лісового промислу можна облагороджувати і перетворювати в туристичні принади, забезпечуючи розвиток туристичного потенціалу регіону.