З чим у нас асоціюється село Пістинь і ріка Пістинька? В першу чергу, це вусатий дядько на пляшці мінеральної води. Друга асоціація – це курортне село Шешори, де знаходяться Сріблясті водоспади (вони ж – Шешорські Водоспади). Обидві асоціації зав’язані на воді, і я збираюся цю тему продовжити. Адже долина ріки Пістиньки та її приток приховує ще не одну чарівну локацію, включаючи, ймовірно, водоспад, що після офіційного вимірювання і документування буде вважатися найвищим на Прикарпатті.
Дисклеймер – це не рейтинг, водоспади йдуть в довільному порядку.
Увага! Прохід до деяких водоспадів є необлаштованим і потребує руху долиною річки або дуже крутими схилами! Будьте обережні і не ризикуйте власним життям і здоров’ям!
1-2. Великий та Малий Гук (Сріблясті водоспади)
Висота: 5 м (Великий Гук), 2м (Малий Гук).
Напевно найвідоміші локації цього регіону, одна з must-visit локацій Гуцульщини… на жаль, з усіма супутніми факторами, у вигляді велелюдного натовпу на берегах та бажаючих покупатися. Тим не менше, це дуже красиве місце, тому що Пістинька тут вже доволі повноводна, і вода, що пробивається через скельні виходи, вражає потужністю потоку. Добирання до водоспаду доволі просте – з центральної дороги Шешорів необхідно звернути на міст, біля якого є стихійний базарчик, і піти вправо, до Малого Гука, та вліво – до Великого.
3-6. Шепітські водоспади (Шепітський Гук, Шепітсько-Брустурський Гук, Шепітський Гук Малий, Малий Гук)
Висота: 5 м (Шепітський), 8 м (Шепітсько-Брустурський Гук), 2 м (Шепітський Гук Малий), 1 м (Малий Гук)
Від центральних доріг переносимося в “кінець географії” – село Шепіт. Щоб дістатися сюди, потрібно проїхати з Шешорів дорогою до в’їзду в Космач, після цього звернути вліво, в долину притоки Пістиньки, річки Брустурка. І якщо наступне село, Брустури, ще подібне по формуванню до сіл в низах (щільна забудова попри долину ріки), то Шепіт – це еталонне гуцульське село, розкидане по горбах. Попри еталонну глушину, це також чудове місце щоб розпочати деякі маршрути, наприклад зайти на хребет Ігрець, але зі сторони г. Чорний Грунь, тобто дзеркально до маршруту з Буковецького перевалу, або піднятися до Бубенської та Габорянської, опинившись в самому серці Запрутських Горган. Зрештою, зовсім поруч, через горб – села Снідавка та Річка з хребтом Буковець-Ріцький, що їх розділяє. Однак нас цікавлять водоспади, яких тут аж три в одній локації.
З центру Шепота, минувши відділення Укрпошти та школи, повертаємо дорогою праворуч. Дорога (не дуже хороша, але проїзна) піднімається вгору, залишаючи річку Брустурка внизу. Далі спуск – і ми виїжджаємо під дуже красивий зсув породи над долиною річки.
Тут, перейшовши міст, спускаємося з нього в долину річки і рухаємося вгору, через пару десятків метрів доходячи до водоспаду Шепітський Гук Малий – невеличкий водоспад з красивим плесом перед ним.
Повертаємося назад на міст і повертаємося трохи дорогою назад. Тут, після завершення скельного вигину, з іншої сторони починається невеличке огороджене пасовисько. Його територією проходимо попри долину річки і, зрештою, виходимо на спуск до водоспадів. Стежка крута та мокра, однак видно, що ходжена. Нею спускаємося в долину річки і виходимо до підніжжя потужного та доволі високого водоспаду – Шепітського гука.
Зовсім поруч із ним знаходиться вищий, але менш потужний, можна сказати подібний до Крапелькового водоспаду в селі Букове, Шепітсько-Брустурський гук, висотою 8 метрів.
Це дуже атмосферна локація в тишині глибокої долини ріки, однак сміття та попелища від вогнищ, розведені тут і там, трошки псують враження.
P.S. На ділянці між Шепотом та Брустурами на OSM позначено ще один водоспад на Брустурці – Малий Гук. Дороги до нього немає, а долина річки доволі вузька та йде між подвір’ями, тому йшли ми до нього крижаною гірською річечкою по воді. І все для того – щоб побачити поріжок висотою з півметра. В принципі, ніхто нікого не дурив, бо лексично “Гук” – це може бути абсолютно все, що створює шум на ріці, навіть маленький поріжок. А щось велике – то вже Гуркало=)
7. Студений Потік
Висота – 5 м (Студений Потік)
Шешори оглянули, Шепіт продивилися – повертаємося на “золоту середину” гірської частини долини Пістиньки – село Прокурава. Тут круті схили хребта Кормитура (Карматура) формують чисельні скелясті долини потоків, де і в 2024 можна робити географічні відкриття місцевого масштабу… але про це пізніше.
Спускаємося до річки в одну із вуличок, паркуємося і сходимо до Пістиньки. Тут через ріку йде міст з якого відкриваються чудові види на скелясті виходи в долині ріки.
Отримавши життєствердне “я тут 60 років живу і ні про який водоспад не чув” від місцевого жителя, йдемо шукати, як би потрапити в оту от ущелинку між двома скелями. І, навчені досвідом, розуміємо, що треба використовувати стандартний прийом – перейти вбрід річку і піти потоком. Так і робимо.
Ліричний відступ – зараз OSM малює цілком гарну стежку через місток, з якого власне і робилася фотка зверху. Тоді її на OSM не було, я за неї не відповідаю, але облазивши десь близько 100 водоспадів у Карпатах можу сказати, що в більшості випадків рух по долині річки – це хоч і мокро, але дає більшу ймовірність, що тобі не прийдеться ломитися кущами напролом вниз у найменш підходящий момент – бо водоспад від тебе за 20 метрів, але це 20 метрів корчів зі спуском на 10 метрів вниз.
Знаходимо місце вливання потоку у Пістиньку, пірнаємо в зелень і рухаємося вгору. Холєра, потік виправдовує назву – таки студений до неможливості. Тим не менше, 50 метрів долиною потоку – і ми перед двокаскадним водоспадом, який пробивається через складки пісковика вузьким жолобом. Доволі гарний водоспад, що вносить різноманітність у стандартні “пороги” та “флішеві відкладення”, які є типовими для Карпат.
Вже по дорозі назад той самий місцевий дядько був більш говірким, розказав, що згадав, що ми називали “водоспадом”, що долина цієї річки колись була дорогою (ми бачили її залишки, до речі) на гору Кормитури і до полонини Росохата, а потім зсув скелі завалив її.
8. Бартка Довбуша
Висота: більше 20 метрів
Ну от не люблю я оце все “Довбуша” на кожному другому топонімі в Карпатах. Але як і з водоспадами Перемога та біля Пасіки, я схиляюся до назв, які вперше були задокументовані, там де я їх надибав в інтернеті, тобто Вікіпедії. Тим паче, що Вікіпедія давала багатообіцяючий опис “Ймовірно, найвищого водоспаду Івано-Франківської області”.
Що ж, спускаємося до буквально сусідньої від Студеного потоку долини. Тут, на відміну від сусідньої вулички, є невелика поляна біля ріки, по якій проїжджаємо до місця, де можна зійти до води. Далі вже традиційний брід, прохід вище по течії до місця, де із непролазної, здавалося б, зелені, у річку вливається потік. Проходимо ним пару десятків метрів вгору, залазимо на півтораметровий нижній каскад – і перед нами скеля висотою більше ніж 20 метрів, по якій збігає вода. Думаю, що після документування цього місця, Манявський водоспад таки віддасть свою корону в номінації “найвищий”.
Справа до водоспаду підходить доріжка та є облагороджене подвір’я, але, якщо чесно, я не впевнений, чи дозволено там вільний рух (стикалися вже із цим на полонині Залім), тому спустилися ми тією ж стежкою що піднялися.
В сусідній же долині розміщується ще один цікавий об’єкт, печера (кого б ви думали?) Довбуша. Вона розташована в цікавому каньйоні, в який ми зазирали ще в 2020 році, коли ходили на полонину Росохата та хребет Кормитура. При нагоді, треба буде обслідувати це місце детальніше.
9. Водоспад Якубівка
Висота: 3 м
Back to Sheshory again.
Цього разу, біля Шешорської пошти та школи повертаємо в протилежний від Пістиньки бік і починаємо рух вгору. Дорога непогана, і веде до якихось новобудов в горішньому кінці села. Зрештою, тут знаходиться місце для того аби запаркувати машину і не залазити на людські подвір’я (коли поверталися назад, роздивився це місце і виявив, що це залишки колишньої дороги, яку розмило потоком).
Звідси звертаємо в ліс, і пройшовши трохи долиною струмка, виходимо під невеличкий типовий для Карпат, але симпатичний флішевий Водоспад “Якубівка”.
10. Ардан
Висота: 3 м
Пістинька – доволі велика річка, по мірках Карпатських приток великих рік – солідні 56 км. Однак гірська її частина завершується ,коли вона витікає з-поміж схилів Кам’янистого і Кормитури в долину, в село Пістинь. І символічно буде завершити цю статтю саме цим селом, адже тут на потоці Ардан знаходиться однойменний водоспад, крайній для нашої розповіді.
Але, як то часто буває в Карпатах, по філософськи шлях тут має більше ваги, ніж сама ціль. Діставшись із третього разу до оглядового майданчика над Пістинькою (кудою нас тільки не вів Google Maps та OSM), опиняємося над вражаючою оглядовою точкою.
Тут через ріку веде підвісна кладка, а поруч натягнутий трос (ми спочатку подумали, що це зіплайн). Переходимо на другий берег, і бачимо церкву, та типове для гуцульських сіл розміщення – цвинтар поруч. Бачимо заодно і призначення “зіплайну” – платформу для перевозу трун на цей берег. А десь внизу, на краю кладовища шумить ледь помітний в гущавині водоспад Ардан.
На цю історію можна би було навісити купу символізму з кінцем річкової долини, кінцем життя, переходом на інший берег, та всім іншим – пафосу можна набрати стільки що жоден сюжет місцевого телебачення не витримає. Але насправді тут просто хочеться зависнути над цим берегом ріки і поспостерігати як тече вода в обрамленні скель та зелені. І ще раз подумати, якою кількістю прекрасного наповнені закутки такого повсякденного для нас Прикарпаття.
