Хребет Явірник доволі популярна вершина для підйому з Яремчі, адже це найвища точка в околі цього міста. З Яремчі є декілька варіантів підйому як для подорожі полонинами так і для підйому на найвищу точку – Горган Явірник. Однак протилежні схили хребта, що сходять до долини потоку Женець є не менш цікавими. Зокрема, чудовим прогулянковим маршрутом є підйом до полонини Круглоявірник з урочища Женець.
Тип маршруту: кільцевий
Довжина маршруту: 14 км
Маркування: від урочища Женець до пол. Круглоявірник - жовте, від пол. Курглоявірник до пол. Явірник - синє, від пол. Явірник в долину Женця - немає, звідти до точки старту - синє.
Перепад висот: 550 м
Нитка маршруту:
Починаємо підйом від шлагбауму на дорозі, що веде до Женецького водоспаду. Перед шлагбаумом є невелика парковка, залишаємо на ній машину і рушаємо, однак рухаємося не до водоспаду, а повертаємося кілька метрів до перетину колії. Власне колією тут рушаємо вниз вздовж течії Прута і залізничним мостом переходимо потік Женець біля його місця впадіння в Прут. Зразу за колією бачимо ліворуч будку-пост залізничника і попри неї повертаємо наліво, піднімаючись дещо вгору по крутому схилу, після чого виходимо стежкою на рівну поверхню. Йдемо стежкою вгору вздовж течії Женця і за півкілометра від початку маршруту повертаємо праворуч, піднімаючись серпантином.
І серпантин тут шикарний. Широка поличка, недавно прочищена, з приємним покриттям і дуже легеньким градієнтом дозволяє підніматися роблячи зупинки хіба щоб підібрати лисички, що ростуть просто біля стежки та поїсти ягід. По маршруту тут і там встановлені нові дороговкази і взагалі, ця ділянка справляє дуже позитивне враження. Через 3 км від початку маршруту виходимо на райсшток що огинає схили хребта, помалу набираючи градієнт і, зрештою ще через 2 кілометри виводячи нас на полонину Круглоявірник. Дорога сюди в доволі хорошому стані, хіба що пару обвалів та декілька заболочених місць, які взагалі не псують загальне враження.
У нижній частині полонини доходимо до місця, яке на карті позначене як джерело. Літо доволі посушливе, тому джерела як такого немає, однак внизу та невелика кількість води, яка витікає, формує невеличке озерце зі стоячою, але доволі прозорою водою. Води ми взяли з собою вдосталь, але якщо б виникла потреба, то воду з цього невеличкого озерця запросто можна закип’ятити і вживати без наслідків для організму.
Тим часом, виходимо у верхню частину полонини Круглоявірник, яка хоч і є доволі зарослою деревами тут і там (видно, що худоба тут давно не випасається, тому смерічки починають відвойовувати територію у трав’яного покриву), але відкриває прекрасні види на Чорногірський хребет, та Хом’як, який тут зовсім поруч – з протилежної сторони потоку Женець. Тут перепочиваємо і рушаємо далі синім маркуванням – в бік полонини Явірник.
2 кілометри між полонинами Круглоявірник і Явірник – не найкраще задоволення. Попри те, що маршрут проходить лісом, безпосередньо дорога – це художня інсталяція “Пам’ятник джиперу”. Величезні калюжі, болото, постійні обходи – все для того, щоб ви відчули, що піший турист на цій ділянці більше не господар. Добре, що 2 кілометри – це не така вже й велика відстань.
Зрештою, виходимо на полонину Явірник і робимо привал біля каплички. Звідси добре видно Хом’як та Синяк, а також відкривається вид на схили хребта Явірник та господарство на полонині Явірник – хатинки, колиба та інші ознаки цивілізації. Рушаємо донизу, повернувшись дещо назад, в ліс перед полониною, стежкою, що веде до полонини Залим.
Тут знову ж таки, добре видно, що стежка давня, але прорізана відносно недавно. Вона малоходжена, шикарна і з прекрасними серпантинчиками через кам’янисті ділянки з березовими гаями по середині маршруту. Через кілометр спуску замість того, щоб піти вниз, до полонини Залим, звертаємо вправо, рухаючись до долини потоку Явірник. Долина тут обривиста, з великою кількістю водограїв на потоці, однак найбільший із них, попри шум і видимість через зарослі, сфотографувати так і не вдалося. Добре, що хоч на очі побачили=) Думаю, правильною стратегією щоб повноцінно зацінити цей водоспад, буде (як завжди) підніматися знизу по долині річки.
Вузесеньким гребенем спускаємося до долини Женця і переходимо його каміннями. Далі – вкатана дорога вниз, якою відпочивальники їздять до водоспаду Женецький Гук. По дорозі, можна заглянути на Нарінецький водоспад. “Офіційний” маршрут туди йде через полонину Залим, однак за вхід туди треба платити, причому не природному парку, а господарю що арендує цю полонину.
Неофіційно – як завжди, переходимо Женець в місці впадіння потоку Норецький і рухаємося потоком вгору. 150 метрів – і ми під Нарінецьким водоспадом. Він не настільки вражає як Женецький Гук, однак має доволі солідну висоту. Повертаємося вниз на дорогу і завершуємо маршрут.
Тут ліричний виступ – я великий сторонник недоторканності приватної власності, однак із одним нюансом – якщо через твою власність йде дорога загального користування або маршрут – ти маєш організувати безперешкодний прохід мандрівників по ньому. Або хоча би не перешкоджати йому. Тому що дорога, яка йде через полонину, зроблена явно не її господарем. Як і стежки столітньої давнини. І вискакувати до туристів, що йдуть полониною з претензією “вхід платний” – це тупо. Левова частка маршрутів Гуцульщиною тримається на суспільному договорі між господарями і мандрівниками – якщо мандрівники чемно і гарно опустили ворину, перейшли, закрили її за собою і без зайвого галасу пішли далі, то хай ідуть. Цим Гуцульщина завжди і славилася – гостинністю, починаючи від підказки щодо дороги і закінчуючи відрами з водою на роздоріжжі, щоб мандрівник міг напитися (що дуже мило і чуйно). Якщо це піде в небуття, і всі почнуть робити так, як газда на полонині Залим, то за маршрут з Вороненки на Кукул вам прийдеться платити за прохід десятку різних газдів.
Маршрут на Круглоявірник залишає багато емоцій – з одного боку бачиш чудові зусилля людей щодо маркування і прорізання старих-нових стежок (відомих ще з часів Австро-Угорщини) та прекрасні краєвиди, з іншого – присутність слідів діяльності джиперів не дає назвати цей маршрут ідеальним. Та все ж він класний.
