Коли українці говорять про Карпати, Верховина – це, напевно, перше селище, яке асоціюється з нашими горами. При цьому, Верховина, що лежить в долині Чорного Черемоша, знаходиться фактично на межі декількох карпатських регіонів – з півночі її обступають Запрутські Горгани, з південного заходу видніється Чорногора, з північного сходу знаходяться Покутські Гори, а на півдні розкидаються полонинами Гринявські гори. А гора Синиці – це прекрасна оглядова точка для всіх цих прекрасностей.
Тип маршруту: кільцевий
Довжина маршруту: 9 км
Маркування: до урочища “Довбушеві комори” - жовте, далі - немає.
Перепад висот: 560 м
Нитка маршруту:
Що пішло не так? фрагмент спуску від вершини Синиць в долину потоку неочевидний і дороги, яка позначена на OSM в цьому місці ми так і не знайшли. Якщо не хочете випробовувати долю - краще повертатися назад тим же шляхом, яким здійснюється підйом
Маршрут на гору Синиці – це, напевно, один із найдоступніших маршрутів із Верховини. Всього 4,5 км – і ви на вершині. Але вершина – це далеко не головна родзинка в цьому поході. Та про все по порядку.
Добираємося до Верховини та рухаємося в бік Криворівні до моста через Чорний Черемош, від якого стартує вулиця зі специфічною назвою Олімпійська. Ну, Олімп так Олімп=) Рухаємося цією вулицею трохи менше кілометра, до містка через потік Сліпуйка. Тут залишаємо авто і стартуємо пішу частину. Повертаємо ліворуч в долину потоку Синиця і буквально за сотню метрів переходимо через кладку на стежку, якою нас веде жовте маркування. Йдемо попри подвір’я, дорога місцями болотиста, але загалом гарна.
За подвір’ями дорога розділяється – ліворуч вона йде догори, а праворуч – спускається назад в долину. Нам – догори, і підйом цей доволі крутий. Попри це, дорога петляє і видно, що її робили так, щоб рух по цьому крутому схилу міг здійснюватися не тільки ногами. Також, плюсом є те, що цей набір проходить в лісі, захищаючи вас від сонця.
Півтори кілометра від початку маршруту – і ви вже рухаєтеся чудовою карпатською полониною, звідки відкриваються чудові краєвиди на Чорногору, Костричу Кринту, Білу Кобилу. Підйом полониною переважно плавний і триває близько кілометра, однак у верхній частині починається крутий набір висоти попри крайню хату. І тут Чорногора вже відкривається у повній своїй красі – від Попівана, що виглядає з-за Кринти і аж до Говерли, що майже повністю ховається за схилом Кострича.
Звідси стежка заходить в ліс і табличка інформує нас про те, що ми заходимо до урочища Коридор Довбуша. Стежка стрімким, але продуманим серпантином виводить нас на гребінь хребта, який вивершується вершиною Синиць. По гребеню йде траверс, і майже зразу починають зустрічатися скельні останці, які, врешті, доводять нас до гігантської розщелини між двома скелями. Це – Довбушеві Комори, протяжністю більше 100 метрів, з прямовисними стінами та прохолодою навіть в жаркий літній день.
Пройшовши крізь них, продовжуємо рух по гребеню хребта. Стежка тут ускладнена скельними виступами, по яких треба лізти, обходити, перестрибувати, однак місця тут доволі мальовничі, тому про втому не йдеться. Врешті, дорога виводить на невеличку полянку під вершиною Синиці. Рушаємо вгору. Стежка до вершини завалена в багатьох місцях, тому потрібно постійно робити обходи. Добираємося до вершини, яку вінчає невеличкий камінчик в зарослях чорниці. Ми – на висоті 1186 метрів. Фотографуємось і йдемо на спуск тією ж дорогою назад до полянки.
По дорозі спостерігаємо вітровали на південно-західному схилі гори, через які видніється Чорногірський хребет. Від полянки повертаємо різко вліво і йдемо на спуск. Тут, буквально через 100 метрів від полянки є облаштоване чудове джерело у вигляді трьох криничок, та встановлено величезний стіл і лавки, де можна перепочити і перекусити.
Зараз, після проходження маршруту, правильним продовженням я б вважав повернення назад через Довбушеві комори, однак на той момент ми тестували інший спуск, щоб закільцювати маршрут. Отож, продовжуємо рух по стежці, і перейшовши не то вирубку, не то вітровал, та попутньо вхопивши ще одну панораму Чорногори, врешті виходимо на дорогу.
Тут повертаємо різко враво і рухаємося дорогою, що йде обходом. Однак в одному місці дорога раптово закінчується. Що ж, черговий офроад в пошуках того, що на OSMand відображається як “дорога”. Забираємо трохи вправо, а далі різко скидаємо висоту вліво, проходячи через зарослі малини і кропиви. Врешті – виходимо в долину струмка Синиця.
А дорога? А дорога на OSM показує йти долиною ріки. Добре, що на цей момент основна частина висоти вже скинута, а долина доволі широка і неповноводна. Рух по підсохлому камінню не такий вже й складний, тому просто потихеньку рухаємося вниз, переходячи маловодний струмок по каменях. Така забава триває трохи менше кілометра, після чого виходимо на полянку в долині річки із господарством (тут навіть є невеличкий ставочок). Далі – рух дорогою попри людські обійстя трохи більше ніж 2 км – і ми біля машини. Маршрут завершено.
Гора Синиці – це класний спосіб розпочати для себе знайомство з горами довкола Верховини, адже тут поєднуються і скелі, і полонини, і краєвиди Чорногори, і потоки, і (при бажанні – бездоріжжя). Все, що ми любимо в Карпатах 🙂
