Гора Забуй – це заліснена вершина, що увінчує хребет, який розділяє басейни рік Свіча та Чечва в районі селища Вигода. Плавний набір висот, мальовничі краєвиди та приємна стежка роблять цей маршрут дуже приємним для короткої прогулянки. Якщо признатися чесно, то це один із найлегших маршрутів, який я коли-небудь ходив, а тому він підійде будь-кому.
Тип маршруту: радіальний
Довжина маршруту: 9 км (в обидві сторони)
Маркування: немає
Перепад висот: 150 м
Нитка маршруту:
Маршрут розпочинається із села Лолин, в місці, де рівнинна долина Свічі межує з першими масивами передгір’я Карпат. Масиви Осій, Гошів, Забуй, та Камінь з кам’яними виступами на його схилах – це ворота в Горганське низькогір’я. Село Лолин в першу чергу відоме тим, що його часто відвідував Іван Франко. Власне, головна вулиця, яка веде нас через все село в горішній його кінець, носить ім’я цього видатного діяча української культури. Вулицею дістаємося до верхньої точки, і в найвищій точці (дорога йде далі, в село Грабів) повертаємо вліво. Тут, на грунтовці, можна знайти місце щоб залишити авто, і розпочати маршрут.
По суті, ми вже на хребті, адже ця найвища точка і є перевалом дороги через хребет, який завершується вершиною Забуй. Починаємо рух дорогою в північному напрямку і – одразу порада, в місці, де дороги розгалужуються, йдемо не тією яка позначена на OSM, а дещо забираємо вліво, виходячи на сам гребінь хребта. Трохи часу – і перед нами відкриваються прекрасні краєвиди на долину Свічі – як на долоні вся межа Горганського низькогір’я та Бескидів – від масиву Осій на північному заході і аж до схилів Аршиці на південному заході.
Продовжуємо рух і заходимо у рідколісся, складене переважно молодняком берези та верби. Під ногами видно кущі чорниць та брусниць, тому влітку та восени тут точно є чим поласувати. Дорога, зробивши декілька невеликих поворотів, виводить нас на просіку вздовж лінії газопроводу. Далі – прямо, без поворотів, чередуючи дуже плавний підйом з такими ж плавними спусками.
Варто зазначити, що просіка є або доволі новою, або дуже доглянутою, оскільки часто такі технічні просіки швидко заростають. Тут же вона веде через ліс, який тут вже скоріше буково-ялицевий, заросла тільки чорницями. Стежка (а точніше дорога) приємна і йдеться дуже легко, єдине місце, яке заставляє задуматися куди йти – це локальна улоговинка із трохи заболоченим переходом.
Через 3,5 км від початку руху просіка спадає вліво вниз, а ми відходимо вправо лісовою дорогою, так само плавно набираючи висоту. Дорога виводить нас під саму вершину, однак не піднімається на неї. Тут, біля невеличкої прогалини в лісі, на яку виводить дорога, поступово починаючи спадати, варто повернути вправоруч, на підйом, та зрештою, за кількадесят метрів опинитися у верхній точці хребта. Ми досягли мети.
Вершина гори Забуй заліснена, тому особливих краєвидів тут не застанеш. Тому невеличкий перепочинок – і йдемо вниз, повертаючись тією самою дорогою.
Даний маршрут – це чудова декількагодинна прогулянка низькогір’ям, яка вирізняється доволі рідкісною комбінацією легкого підйому, приємної для ходьби стежки, а з іншого боку краєвидами та відносною безлюдністю. А це дорогого вартує.
