Село Манява відоме, в першу чергу, одним із найвищих водоспадів Українських Карпат (хоча він тут не один). Однак уваги вартий не тільки Манявський водоспад – адже річка Манявка, на якій він знаходиться, витікає зі схилів чудового хребта Чортки.
Тип маршруту: кільцевий з радіальними елементами
Довжина маршруту: 22 км (з радіальними виходами на полонину Малиновище та південний схил вершини Скалки-Задні)
Маркування: синє (від села Манява до Манявського водоспаду), червоне - від Манявського водоспаду до повороту на полонину Малиновище, жовте - від повороту на гору Скалки до підніжжя гори Погарчина, червоне - від підніжжя гори Погарчина до Манявського водоспаду, решта шляху - немає.
Перепад висот: 600 м
Нитка маршруту:
Чортки – це такий собі “пробник” серйозних Горган – попри те, що тут не можна зустріти фірмового жерепу (найвища частина хребта трохи перевалює за 1300 м над рівнем моря, а жереп, як правило, заполоняє вершини трохи вище), тут є величезні каміння, смерекові хащі, мережі старих та нових доріг у різному стані, дрібненькі, характерні для Горган полонинки, сховані в лісі. Хребет тягнеться майже ідеальною 15-кілометровою лінією від долини Бистриці Солотвинської, з села Стара Гута (одним із відрогів хребта є гора Шиворис), і до долини Бистриці Надвірнянської, завершуючись відрогами г. Горган біля села Зелена та г. Лускавець біля села Пасічна.
“Ідеального” маршруту хребтом не існує – система стежок відкриває то один, то інший схил хребта, обабіч на відрогах лежать цікаві полонини, а долини річок поміж ними ховають гарні водоспади. Тому пропонований маршрут – це всього лиш один зі способів познайомитися з цим чудовим куточком Карпат.
З центру Маняви маркованим синім маршрутом рушаємо до Манявського водоспаду. Інформація про даний маршрут міститься у відповідній статті про водоспади Богородчанщини, тому не будемо деталізувати її тут. Від кемпінгового майданчику, що знаходиться недалеко від верхньої частини водоспаду, рухаємося прямо по дорозі на південь, червоним маркуванням до полонини Малиновище. Тут дорога дещо болотиста від лісовозів та джипів, однак прохід знайти можна. Ділянка дороги, що йде вздовж долини Манявки, триває близько 700 метрів від водоспаду, після чого перетинає Манявку і починає старою трелювальною дорогою “повзти” вгору.
Градієнт тут доволі відчутний, однак особливої складності не становить, та й тягнеться якихось два кілометри, за які ви набираєте близько 400 метрів висоти. Дорога місцями заросла ожинником та травою, і хоч є маркованою, видно, що ходять нею не дуже часто.
В одному з місць, стежка впритул наближається до технічного насипу, і в одній із точок, де це бездоріжжя виглядає трохи протоптаним, слід продертися пару десятків метрів вгору місивом каміння, грунту і дерев, вийшовши на грунтову дорогу. Ця дорога – одна із тієї мережі доріг, яка може бути відома відвідувачам, наприклад, хребта Станимир, полонини Монастирецька чи інших невисоких хребтів Центральних Горган. Зроблена докладно, масштабно і навіть дещо естетично. Мандруючи цією дорогою, всередині боряться два протиріччя – з одного боку, розумієш, що нею протнули вздовж дикий і тихий куточок Українських Карпат, з іншого – усвідомлюєш, що замість цієї сухої, комфортної та доглянутої дороги могла би бути заболочена крива трельовка з хаотичними завалами смерек.
Залишаємо естетичні протиріччя позаду, і рухаємося дорогою праворуч, роблячи радіальний спуск до полонини Малиновище. Гребінь хребта тягнеться буквально за 100 метрів від дороги, однак на цій ділянці він зарослий і краєвидами тут насолодитися не вдасться. Тому йдемо дорогою до місця, де червоне маркування рухається далі вздовж хребта, а основна дорога спускається відрогом до полонини Малиновище. Тут, в часи Другої світової війни базувалася підстаршинська школа УПА, а після приходу совітської влади тут відбувся бій між українськими повстанцями та солдатами ворожого режиму, про що нагадує встановлений на полонині меморіал. Також, тут є альтанка та столи, де можна перепочити перед продовженням маршруту.
Повертаємося тим самим шляхом на дорогу вздовж гребеня хребта Чортки і продовжуємо рух в протилежну сторону. Пройшовши 4 кілометри від полонини Малиновище, опиняємося навпроти найвищої точки хребта Чортки – гори Скалки Передні (1321 м). Тут до дороги, якою ми здійснювали рух, зліва примикає така ж дорога, що перевалює через хребет, позначена жовтим маркуванням. Пройшовши трохи менше кілометра нею, можна опинитися на кам’яних осипах під вершиною Скалки Задні (1282 м), звідки відкриваються непогані пейзажі на хребти Центральних Горган. Звідти повертаємося жовтим маркуванням до “нашої” обхідної дороги.
Вона, тим часом, спускається на ще один відріг і виходить на верхню точку полонини Комарники. Тут, праворуч продовжується дорога вздовж хребта (згодом сходячи в село Букове недалеко від Бухтівецького водоспаду). Жовте ж маркування рухається через полонину. Нам – за ним.
Після перетину полонини та обходу безіменної вершини, дорога виводить нас до розвилки під горою Погорілець. Праворуч можна продовжити рух повз гору Бзинковачка до полонини Монастирецька. Ліворуч дорога спускається до Маняви. Йдемо ліворуч і через менш ніж чотири кілометри сходимо до вже знайомого нам кемпінгу біля Манявського водоспаду. Далі рухаємося до с. Манява.
Маршрут хребтом Чортки – хороша можливість спробувати себе на солідну, як для одноденного походу відстань, з невеликими ділянками підйомів та спусків та “лагідними” градієнтами. Це дає можливість відчути природу та характер горганськими шляхами, маючи при цьому декілька можливостей скоротити маршрут, якщо виникне така потреба.
