Offroad Одноденні походи Походи

На хребет Брусний із села Річка

Хребет Брусний був моєю ціллю ще з моменту, коли я відвідав хребет Карматура – вже надто спокусливо він тягнувся рівним ланцюжком зовсім поруч, коли ми споглядали покутські хребти з полонини Росохата. Зима 2021/22 видалася доволі сніжною, а тому покутське низькогір’я стало ідеальним варіантом проведення частини дня в горах – дороги до сіл гарненько притрусило снігом, полатавши ями, невеликі кілометражі та перепади висот. Тому в один із днів ми вибрали цей маршрут.

Тип маршруту: Радіальний (що плавно переріс у кільцевий)

Довжина маршруту: 5.2 км

Маркування: немає

Перепад висот: 400 метрів

Нитка маршруту:

Що пішло не так? Якщо коротко - то все 🙂 Дорога в OSM, яка мала би вести на найвищу точку хребта - пропала майже зразу за селом, в певний момент зрізали дорогу. Назад постаралися триматися карти, але в певний момент дорога теж закінчилася. Опис наших блукань - нижче. Для подорожі на цей хребет оберіть іншу дорогу, на щастя, їх є багато.

Вид на г. Буковець-Ріцький з хребта Брусний

Стартували ми з села Річка, яке затиснуте між двома хребтами – з одного боку масив гори Буковець-Ріцький, з іншого – хребет Брусний. Дорога до села не дуже добра, в певних місцях таки погана і небезпечна (є одне вузьке місце, яке постійно розмивається водою, навесні там, напевно, доволі страшно). Тим не менше, в’їхавши в село, ми майже зразу запаркувалися і рушили “дорогою до хребта”, яку нам малював OSM.

Підйом “дорогою”, поки що в межах села (колючий дріт – обгороджена ділянка)

Доволі швидко ми дійшли до крайніх хат і не побачили чіткої дороги далі, тому традиційно для Покуття, перейшли через одне подвір’я і поперли вгору, у верхній точці загородженої ділянки вийшовши за навігатором знов на “дорогу”, яка тут стала стежкою. “Стежка так стежка” – подумали ми і пішли далі нею. Спочатку стежка була доволі широкою, однак вже незабаром плавно трансформувалася в райсшток, що вів нас вздовж потоку по лівій (якщо дивитися вгору по схилу) стороні його каньйону. В певний момент стежка почала відхилятися від “дороги” в навігаторі (якої, як ви вже зрозуміли, не існувало), а можливості скоригувати напрям уже не було – заважав каньйон потічка. Тому ми прийняли (в цьому випадку) правильне рішення – рухатися по напряму через ліс.

Ліс не був дуже густий, підлісок особливо не заважав, тому обходити доводилося дійсно мало. Невеликий (до 20%) градієнт підйому робив можливим такий рух навіть попри те, що місцями сніг був вище коліна. У будь-якому іншому випадку ми б, напевно, розвернулися. Пара сотень метрів – і ми виходимо на стежку, що йде паралельно хребту, і, пройшовши нею зі 100 метрів, виходимо на нижню частину полонини, яка займає всю верхівку хребта Брусний, недалеко від його основної вершини – Чуга, висотою 950 метрів. Рухаємося туди, попутно смакуючи прекрасні пейзажі які відкриваються з хребта. Вершина хребта – непримітна, однак знайти цю найвищу точку доволі легко. Що тут сказати – пейзажі з Брусного – неймовірні. Тут видно і Буковець-Ріцький, в якому ми борсалися в снігу доволі недавно, і перемежаний лісом та полонинами Ігрець, хребти Кормитура, Сокільський, Хом’яцький, Каменистий, вершини Михалків та Писаний камінь, а також найвищі вершини Запрутських Горган – Білу Кобилу, Габорянську, Ротило, Лисину Космацьку. Оглядова точка – просто бомба!

Зліва – хребет Карматура. Справа – Каменистий
Правіше від центру – гора Михалків Верх.
Зліва – заліснений Хом’яцький, паралельно до нього трохи позаду – Сокільський хребет. Найвища на цьому фото – гора Писаний Камінь.
Гора Буковець-Ріцький, над нею – лісисті схили Ігреця. Справа видно Білу Кобилу та Габорянську, що виглядають з-за Ігреця
Зліва направо – схил Білої Кобили, Габорянська, масивний Грегіт (Ротило та Версалем ховаються за ним), Хорде на задньому плані та лісиста Лисина Космацька, що завершує хребет.

Окремої уваги заслуговують хати, які стоять покинутими буквально в сотні метрів від вершини. Виглядають вони покинутими, хоча цілком можливо, влітку в них хтось і перечікує негоду або веде полонинське господарство.

Після перепочинку, йдемо на спуск, даючи другий шанс навігатору. Навігатор доводить нас чіткою грунтовою дорогою на спуск і на відрозі хребта, в місці де закінчується полонина, дорога теж закінчується. Знову азимут – і вперед. На цей раз градієнт сягає 50-60% і я дуже радий, що ми не потрапили сюди на підйом. Зрештою, в певній точці нам вдається вийти на райсшток, що майже співпадає з “дорогою” на карті, і ми рухаємося ним аж до потоку. Перехід потічка доволі простий, бродити не треба. Ще пара метрів – і ми вже в межах загород пасовиськ при подвір’ї, а шлях нашого підйому височіє на горбі в парі сотень метрів від нас. Ми навіть не пробували “звести” це в якийсь спільний знаменник, адже якщо є подвір’я, то є і дорога до нього. Цією дорогою ми й почали спуск в село, і зробили правильно, вийшовши за 600 метрів нижче по дорозі, на якій залишили машину.

Брусний – це чудове місце, щоб насолодитися атмосферою Карпат – гуцульські села, ліси, полонини, покинуті хати, чудові пейзажі – все сконцентроване і згущене тут до прекрасної консистенції. А щодо дороги – то з Річки є ще як мінімум дві дороги, що ведуть на хребет. Хоча стверджувати після нашої подорожі я не буду, не перевіряв=)