Масив полонин, що тягнеться старим кордоном від села Вороненка і завершується найвищою точкою вершини Кукул – це чудове місце, щоб споглядати краєвиди Чорногори та Свидовця у всі сезони. При цьому для одноденних походів на Кукул туристи найчастіше обирають або підйом із Завоєли через полонину Закукул, або із Ворохти через полонину Лаб’єска. Маршрут, позначений жовтим маркуванням, який стартує з Вороненки, як правило використовують для походів з ночівлею, адже з Вороненки до вершини Кукула 11 кілометрів. Однак, якщо ви вже бували на Кукулі, або не з тих людей, що ставлять собі галочки за підйом на чергову вершину, можна сходити у скорочений варіант цього маршруту – на вершину Під-Берди. Вражень і краєвидів на цьому фрагменті машруту більш ніж достатньо, а дорога до Вороненки станом на 2023 рік у доволі непоганому стані.
Тип маршруту: радіальний
Довжина маршруту: 14 км в дві сторони
Маркування: жовте
Перепад висот: 500 м
Нитка маршруту:
Слід зазначити, що оптимальний момент для походу цим маршрутом – заморозки або сухе літо, оскільки дорога розбита та болотяниста, і, по мірі підйому, кращою ставати не буде.
Маршрут починається від залізничної станції Вороненка і прямує дорогою вздовж колії до місця, де стоїть пост охорони залізничного тунелю. Тут стежкою переходимо трохи вниз і виходимо на дорогу, що вистрибує з-під колії. Йдемо дорогою і плавним підйомом через 1 км від старту виходимо на перевал Вороненківський висотою 879 метрів. Ми на кордоні Закарпаття та Прикарпаття, на міжвоєнному кордоні Польщі та Чехословаччини. Повертаємо вліво і рушаємо грунтовою дорогою вгору. Дорога виходить із села і починає рухатися лісом. Тут вона найбільш заболочена, потрібно буквально шукати шляхи обходу грязюки. Однак по мірі набору висоти, якість дороги кращає. Через три кілометри від старту ми виходимо на полонину в урочищі Припір, де нас чекає перший серйозний в’ю-пойнт – брат-близнюк бука на підйомі на Кострич, від якого відкривається чудовий вид на Хом’як, Синяк та Малий Горган.
Заходимо в ліс і починаємо різкий підйом, що веде нас до верхньої точки наступної полонини – Буковина. Сама полонина справляє дуже атмосферне враження – колиба в нижній її точці мов би заховалася серед віковічного лісу. Однак перлина цієї полонини дещо захована. Для того, щоб її побачити, у верхній точці полонини пройдіть дещо вліво від основного маршруту – і через кілька десятків метрів вам відкриється просто запаморочливий пейзаж вершини Петроса, що височіє над лісом. З цього ж місця можна побачити і ціль нашого походу – вершину Під-Берди, яка нависає лісовим масивом зліва.
Спускаємося до колиби – далі невеликий поворот ліворуч – і ми, зійшовшись із зеленим маршрутом із Лазещини, починаємо плавною дорогою рухатися фінальним відрізком нашого маршруту. Пройшовши близько 2 км від полонини Буковина, виходимо в нижню точку полонини Григорівка. Звідси на розвилці доріг, вибираємо не ту, яка йде до колиби, а ту, що прямує вгору і за 700 метрів опиняємося у верхній точці дороги біля вершини Під-Берди. Звідси ви можете забігти на вершину, яка зовсім поруч – заліснена, непримітна і помережена окопами часів Першої Світової Війни (як і весь Кукульський хребет).
З верхньої оглядової точки відкривається прекрасний краєвид на Чорногору, Свидовець, Чорну Полонину, Довбушанку, Синяк, Плоску. Це чудова оглядова точка, оскільки вид із неї обмежений тільки з однієї сторони – з боку Ворохти.
Звідси до вершини Кукула – 4 кілометри плавного руху полонинами. За бажанням можна зійти в Ворохту синім маршрутом через полонину Лаб’єска або в Завоєлу через полонину Закукул. Ми ж пропонуємо повернутися тим же шляхом.